Суспільна Служба України

Олексій Хамаза закінчив Київський торгово-економічний університет. А диплом магістра вирішив одержати у Німеччині. Зараз він навчається у Технічному університеті Дрезден. Обрав спеціальність “економічна інформатика”.
– У німецьких вузах, – розповідає Олексій, – діє болонська система. Студент сам “набирає” певну кількість дисциплін, які він хоче вивчати, з обов’язкових та необов’язкових, сам складає свій графік навчання, щоб були вільні дні для роботи. Кілька місяців тому змінився закон, який відтепер дозволяє студентам офіційно працювати 120 замість колишніх 90 днів на рік. Сам записуєшся на лекцію, яку хочеш прослухати, сам записуєшся на екзамен.
– Чи важко було вступити?
– Нелегко. Адже на 35 місць претендувало 450 осіб, але я успішно здав вступний іспит.

Read More

За майже рік свого волонтерства кременчужанка Ірина Скрипко добре підтягнула розмовну німецьку, помандрувала Європою і побачила видатні кінопрем’єри Берлінського фестивалю.

Ірина Скрипко повернулася з волонтерської програми ще влітку, але досі перебуває під враженням своєї десятимісячної поїздки. Каже, що волонтерство дуже змінило її – не лише змогла отримати хорошу лінгвістичну практику, але й стала більш комунікабельною, відкритою й упевненою у своїх силах. А ще стала толерантніше ставитися до представників інших національностей. “Коли пізнаєш іншу культуру, інших людей, тих же турків, німців, циган, розумієш, що вони такі ж самі, як ти, їх нічого боятися”, – ділиться Ірина своїми маленькими життєвими відкриттями.
Ірина Скрипко кілька років тому закінчила приватний кременчуцький виш за фахом “переклад”. Трохи попрацювала у відділі міжнародних зв’язків Кременчуцького національного університету імені М.Остроградського, а потім наважилася подати документи на європейську програму з розвитку волонтерства. На десять місяців поїхала до Німеччини допомагати тамтешнім дітям. Основним мотивом для поїздки було бажання удосконалити знання німецької мови та й взагалі побачити світ.
Ірина знайшла волонтерську програму самотужки через Інтернет. “Оскільки мені не хотілося свою другу мову занехаювати, я цілеспрямовано вводила в базі даних Німеччину, – каже дівчина. – У Австрію теж можна було поїхати, але я собі облюбувала Берлін. Просто марила ним… І він не розчарував, це найкраще місто, в якому мені довелося побувати”.
Програма починалася у 1 вересня минулого року. Ірина потрапила у невеличке містечко Фюрстенвальде, від якого до Берліна можна доїхати за півгодини. Завданням волонтерів було допомагати молодшим школярам під час їхнього перебування у так званому “хорті”. Це щось на зразок нашої групи подовженого дня, але в більших масштабах. Школа розташовується на першому поверсі, а хорт – на другому. Діти приходять до хорту після дванадцятої години, по закінченню уроків. Тут працюють вихователі, які з дітьми малюють, щось клеять, майструють, займаються узикою, розвиваючими іграми.

Read More

Уже 75 років поспіль фінські жінки, які готуються стати мамами, отримують від держави велику коробку з дитячим одягом, постіллю й іграшками. Причому саму коробку можна використовувати ще й як ліжечко. Дехто вважає, що ці набори допомогли Фінляндії радикально знизити рівень дитячої смертності.
Мета цієї традиції – дати всім фінським дітям, незалежно від їхнього походження, рівні стартові можливості у житті.
Дитячий набір – подарунок від уряду – отримує кожна майбутня мама. Він містить дитячий одяг, зокрема зимовий комбінезон, спальний мішок, аксесуари для купання, а також підгузки, постільну білизну і невеликий матрац.
Якщо покласти матрац у коробку, вона перетворюється на ліжечко. Безліч дітей з усіх соціальних верств проводять у ній перші тижні життя.
Матері мають вибір: узяти коробку чи грошову допомогу, яка наразі складає 140 євро. Але 95% обирають коробку, оскільки речі, зібрані в ній, коштують значно дорожче.

Read More

За даними Лондонського королівського коледжу Україна опинилася на десятому місці серед 217 країн світу за кількістю ув’язнених – 338 осіб на 100 тис. населення. У розвинених країнах цей показник коливається в межах 70-80 чоловік на 100 тисяч. За грати в Україні потрапляє чимало безвинних або людей, котрі скоїли дрібні правопорушення, за які в країнах ЄС не садять до буцегарні.
Також суттєво відрізняються умови утримання в’язнів в Україні та Європі. Навіть найбільш небезпечні злочинці у ЄС перебувають у набагато кращих умовах, аніж українці в слідчих ізоляторах, тобто, чия вина ще навіть не доведена. Приміром, у Швеції витрати пенітенціарного відомства з розрахунку на одного ув’язненого становлять 1700 крон в день (2125 грн.), у Португалії – 40,1 євро (453 гривні), а в Україні – лише 6 гривень щодень.
У європейських країнах окрім державних є й приватні тюрми для виконання короткострокових вироків та терапевтичних заходів.
Умови проживання засуджених намагаються максимально наблизити до життя на свободі. Камери тюрем – звичайні житлові кімнати, оснащені санітарними вузлами, газовими чи електричними плитами, меблями. Засуджені можуть мати комп’ютери, телевізори, магнітофони, іншу техніку.

Read More

Субсидіарність – демократична європейська цінність

Голова ради Харківського центру прав людини “Древо життя” Тамара Трацевич не просто цікава людина. Як громадський діяч вона багато років замається питаннями євроінтеграції.
– Пані Тамаро, яке місце в державній системі координат займає пересічна людина, громада у нас і в розвинених європейських країнах?
– Перш ніж відповісти на це запитання, хочу порівняти, як і де живуть керівники держав у нас, в і Європі. Янукович – у супердорогому “Межигір’ї”, що охороняється як стратегічний військовий об’єкт, а Ангела Меркель, перша особа найвпливовішої країни Євросоюзу, мешкає у п’ятиповерхівці поруч зі звичайними громадянами. Тому, мабуть, така відмінність між якістю життя у нас і в ФРН. Це там, “за бугром”, людина й громада є впливовими, з ними рахуються і коли вирішується доля прибудинкової території, як у Швейцарії, яка побила всі рекорди за кількістю місцевих референдумів, і доля країни, як у Норвегії, яких тричі запитували, чи хочуть вони в ЄС. А впливовими можуть бути лише люди, котрі знають, що держава – для них, а не вони – для держави; які до чиновників ставляться як до персоналу, найнятого ними для виконання певної корисної для них роботи; люди, що мають власну гідність.
– Українські посадовці в принципі непогано освоїли демократичну риторику і навіть знають, що таке субсидіарність, децентралізація влади і громадянське суспільство. Вони, приміром, навіть у Бюджетному кодексі прописали, що бюджети повинні формуватися знизу вгору – від сільради до державного. Але де-факто щоосені зі столиці спускаються контрольні цифри – до областей, районів, міст і сіл…

Read More

Українці, які бували в Європі чи там живуть, відзначають, що їхні продукти смачніші, ніж у нас, особливо молочні та м’ясні. А головне – якісніші: якщо молочні – то з молока, а не пальмової олії, а якщо м’ясні – то з м’яса, а не сої чи м’ясоматеріалу невідомого походження.
В Україні ж ринок перенасичений недоброякісною продукцією, а недобросовісний бізнес майже відкрито пішов у наступ на права та інтереси споживачів. Страшно дивитися передачі, де експерти розповідають, які шкідливі, а то й отруйні речовини містяться у продуктах, в тому числі й дитячому харчуванні.
Мій знайомий з села розповів, як він хотів назбирати корові гички, що залишилася на полі після збирання цукрових буряків. Але кум, котрий працює в тій агрофірмі, застеріг його, щоб і листочка не здумав підбирати, бо там стільки хімікатів, що корова… здохне. А потім ми той цукор купуємо в супермаркетах, з нього виготовляють цукерки…
У цивілізованих країнах давно заборонений глутамат натрію, який запускає незворотний механізм самознищення клітин сітківки ока. А у нас він мало не в кожному другому продукті.
Я спочатку не могла зрозуміти, чому замість того, щоб заборонити ті шкідливі добавки на законодавчому рівні й запровадити жорсткий державний контроль якості, як це зроблено у Європі, ми повинні, псуючи очі, вчитуватися у дрібний текст складу продукту, щоб хоч трохи убезпечити себе. Або ж вирощувати продукти на власній грядці.
Та все стає на свої місця, коли дізнаєшся, що чимала кількість тих, хто нас “годує”, мають мандати нардепів, тож не будуть же вони самі пиляти ту гілку, на якій сидять, й позбавляти себе надприбутків. І для них нічого не важать слова Конституції про те, що “життя і здоров’я громадян є найвищою цінністю держави”.

Read More

Цього року 7-літня донька українки Світлани Бона Граса, котра вже 10 років мешкає в Португалії, пішла до другого класу. Чим відрізняється початкова школа в Португалії від української, цікавлюся у пані Світлани?
– У сільській місцевості в Португалії та ж проблема, що і в українських селах: депопуляція, тобто, населення зменшується і відповідно в школах мало дітей. Мій чоловік розповідав, що ще два десятиліття тому у нашому селі у початковій школі учні діти сиділи в двох класних кімнатах. Тепер же всі чотири класи – 16 дітей – в одній класній кімнаті! Інша стоїть порожня.

Read More

Цілий рік Тетяна Хамаза зважувала «за» і «проти» і таки наважилася поїхати на заробітки до Італії. Адже підростали діти, яким треба було дати вищу освіту, а на її мізерну зарплату лікарки й зарплатню чоловіка-офіцера, яку теж постійно затримували, це було нереально. Вже вісім років пані Тетяна доглядає за старенькими в одному з містечок півночі Італії. За цей час добре вивчила мову, спосіб життя італійців, може порівняти їхню й нашу систему соціального захисту.
– Пані Тетяно, чому саме в Італії так багато стариків, за якими доглядають іноземки-«баданте»?
– Середня тривалість життя в Італії – 83 роки (в Україні – 69 років). І урочисті відзначення столітніх ювілеїв на центральній площі містечка за участі ювіляра, мерії та місцевої церковної громади відбуваються досить часто. Втім, зрозуміло, що після 70-ти років італійським пенсіонерам самим важко себе обслуговувати (діти ще працюють чи жіивуть окремо) – прибирати квартири й будинки, готувати страви, здійснювати покупки, дотримуватися режиму прийому ліків і т.д. А діти в Італії, як не прикро порівнювати з Україною, люблять і поважають своїх батьків сильніше і в переважній більшості не хочуть віддавати їх у будинки престарілих та й за їхнє перебування у такому закладі діти мають платити щомісяця 1800-2000 євро, тож набагато дешевше найняти хатніх робітниць чи сиділок зі Східної Європи. Я, наприклад, спочатку влаштувалася на роботу до літнього подружжя, коли главі сімейства було 76 років, а його дружині – 75 років.
– І скільки ж плалять сиділкам?
– Стандартний розмір оплати «баданте» – в межах 800 євро на місяць. Дідусь отримує пенсію з двох частин: 1200 євро – трудова пенсія, і трохи більше 1000 євро – як учасник Другої Світової війни. Його дружина все життя була домогосподаркою, бо вона інвалід з дитинства, хоча народила трьох синів, але чоловік все життя платив за неї добровільні внески у пенсійний фонд і вона теж отримує 800 євро пенсії.

Read More

До імміграції можна ставитися позитивно чи негативно, але вона є незворотнім проявом глобалізації, через що італійське суспільство стає все більш мультиетнічним.
Історично Італія не є країною з багатими мультиетнічних традиціями й не має колоніального минулого, як Франція чи Великобританія. Протягом останніх десяти років країна зіткнулася з новим для неї феноменом як в соціальному, так і в економічному плані.
Згідно з даними третього річного звіту Міністерства праці та соціальної політики Італії “Іммігранти на італійському ринку праці”, за останні десять років було зареєстровано найбільше серед європейських країн зростання іноземного населення – 211%. .
Одночасно зі зростанням рівня мультикультурності в Італії збільшується рівень безробіття. І хоча рівня Іспанії Італія ще не досягла, необхідність у відповідних, навіть “шокових” заходах на політичному рівні очевидна.
В Євросоюзі рівень безробіття серед іноземців становить 17,8%, в Італії – 14,1%, але з 2008 року він демонструє постійне і стійке зростання.

Read More

Робота – для будь-якої людини – основне. Є робота – є самореалізація, зарплатня, а значить, і добробут сім’ї, просте людське щастя. На жаль, Віктор Удич в Україні був безробітним. Тож уже 13-ть років зі своїх 45-ти працює за кордоном. З них майже 10 років в Іспанії. Тут і вирішив остаточно “заякоритися”: забрав дружину, а незабаром сюди, в Каталонію, приїде на постійне місце проживання й їхня 15-річна донька. Віктор хоче, щоб вони нарешті возз’єдналися сім’єю, щоб дочка отримала європейську освіту, мала потім роботу. Він ще утримується відмовитися від українського громадянства, хоча чимало українців після 5 років легальної міграції набувають громадянство Іспанії. Що ж, як у народі кажуть, риба шукає, де глибше, а чоловік – де краще…
– Вікторе, розкажіть, будь ласка, як вам живеться в сонячній Іспанії?
– Працюю в сільській місцевості на свиновідгодівельному комплексі, де утримується 15 тисяч свиней. Тут практично все автоматизовано, тож цьому господарству дають раду три робітники, один з них – я. Ветеринарна служба – державна, приїздять, беруть аналізи, дають прививки тваринам. Корми закуповуємо на комбікормових заводах, де теж дуже суворий державний контроль, тож ніяких гормонів там точно немає. Забивають свиней тільки на м’ясокомбінатах, де також жорсткий державний санітарний контроль.

Read More