Суспільна Служба України

Подзвонила знайома, просить допомогти у біді. Народила недоношене, семимісячне дитя. Воно – в реанімації пологового будинку, а вона, хоч ледь тримається на ногах, бігає по всіх усюдах позичає гроші, бо щодня на ліки, катетери, крапельниці, суміші, памперси потрібно близько 300 гривень, яких у малозабезпеченої сім’ї просто немає. І це при тому, що частина ліків є у відділенні. Тобто, дитина може померти через брак ліків, але в державі Україні це нікого не хвилює. Навіть анекдот вже є про українську медицину: якщо ви прийшли в лікарню без грошей, будьте здорові!..
Надзвичайним контрастом до цієї типової української ситуації була розповідь Світлани Гриб, котра вже десять років проживає в туманному Альбіоні, про свої враження від медицини Великобританії.
– Пані Світлано, якщо коротко, то з чим її можна порівняти?
– У Великобританії така ж справді безкоштовна медицина, як була у Радянському Союзі, але оснащена й організована за кращими зразками сучасної медичної практики. Підкреслю, не страхова, а державна медицина. Національна служба охорони здоров’я – NHS – була запроваджена ще у 1948 році тодішнім прем’єр-міністром Клементом Еттлі. Він заявив, що медицина на 100% фінансуватиметься з податків, а медичні послуги надаватимуться безкоштовно всім, хто їх потребуватиме, незалежно від статків. «Ми хочемо створити здорову націю», – амбітно заявив Еттлі, котрий не приховував намірів побудувати в Британії соціалізм. У 80-ті роки бюджет NHS постраждав від консервативного прем’єра Маргарет Тетчер, яка економила на чому тільки могла, але загалом організація зберегла вірність соціалістичним принципам. NHS залишається найбільшою державною системою охорони здоров’я у світі, нею користується понад 90% населения країни.

Read More

Уже кілька місяців Поліна Стучилова є студенткою Віденського державного університету. А все почалося з лекції про віденську каву, яку їм, студентам факультету іноземних мов Ніжинського державного університету ім.М.Гоголя, навесні читали дві викладачки з Відня. По закінченню Поліна підійшла до однієї з них, взяла візитку й запитала, як можна потрапити на навчання до їхнього університету. Відповідь її приголомшила: “А навіщо ви запитуєте про те, чого все рівно не зможете досягти?” Дівчина заприсяглася сама собі, що неодмінно туди вступить.
– Я почала шукати інформацію в Інтернеті, серед знайомих, – розповідає Поліна, – З’ясувалося, що на конкурс треба подати порівняльний аналіз економіки Австрії та України на німецькій мові.
– І як же ти його зробила, коли навчалася не на економіста, а на перекладача?
– Влітку цього року я працювала в Німеччині на збиранні ягід, тож про себе вирішила, що різниця між німецьким бюргером і австрійським фермером невелика, а в яких умовах працюють українські аграрії, я знаю непогано. Вийшло таке собі есе про те, як проходить день австрійського селянина й українського фермера: як вони організовують свій час, як спілкуються зі своїми працівниками, постачальниками, покупцями, як ставляться до навколишнього середовища й сміття (європеєць сортує й здає, а наш пригортає трактором у ярку). У моїй розповіді австрійський фермер приїздить до столиці – Відня. Його український колега змушений давати хабарі податківцям, пожежникам, його принижують в райдержадміністрації, врожай за безцінь скуповують заїжджі торгаші, бо немає де зберігати збіжжя. Насамкінець наш фермер приїздить у Київ і бачить біля Верховної Ради “круті” машини, дивується, що він за все життя на таку не заробить, хоч вмивається потом з дня у день. І один киянин йому каже: “Хочеш бути багатим – йди в політику…”

Read More

Коли буваєш за кордоном, мимоволі порівнюєш: як у нас і як у них. І розумієш, наскільки Україні потрібно не лише будувати якісні дороги, а й вдосконалювати систему громадського транспорту.
Нещодавно у польському місті Ополе довелося користуватися громадським автобусом. На зупинці – розклад руху. Скажете, що і в нас розписи іноді висять, але у нас часто написане і реальність – дві великі різниці, як кажуть в Одесі. У Польщі ж (та й в інших країнах Європи) громадський транспорт курсує чітко за графіком. Немає давки, бо відповідно до європейських стандартів пасажири повинні сидіти, а не стояти.
На світловому табло у салоні висвічуються назви початкової та кінцевої зупинки маршруту та найближчої зупинки. Перед зупинкою з динаміка в салоні звучить оголошення про наступну зупинку, нагадування про необхідність поступатися місцями літнім людям. Коли автобус зупиняється, то із зовнішнього динаміка для пасажирів, котрі знаходяться на зупинці, лунає номер маршруту і його кінцеві зупинки, що зручно для очікуючих і особливо слабозорих людей.
Великі європейські міста набагато краще справляються з проблемами, що ще гостро стоять перед українськими мегаполісами – неефективна транспортна інфрастуктура, затори, велика загазованість.
У Варшаві, Відні, Парижі біля станцій метро споруджені великі автостоянки, куди мешканці передмість приїздять своїми авто, а потім пересаджуються на громадський транспорт і їдуть на роботу: і швидше, і центр не переобтяжений сотнями тисяч машин, і для екології краще.

Read More