Вже другий рік поспіль у лютому ми у Відні. Це не туристична поїздка – це навчання, обмін досвідом, показ вистав.
Ми поїхали не тільки відкривати нові горизонти —ми поїхали, бо маємо що сказати. Про війну, яка триває не перший рік і навіть не перше десятиліття. Про тяглість болю — і тяглість сили. Про українців, які мають сили займатися творчістю під час війни.
Мета нашого візиту насамперед – обмін досвідом і знаннями з місцевою театральною спільнотою у Відні.
Режисерка Анастасія Яковенко:
Захоплива екскурсія у грандіозній будівлі Бургтеатр (Burgtheater). Побували на сцені, зазирнули в гримерки та дізналися не лише про тонкощі закулісся, а й про історію самого театру, захоплювалися розписами Густава Клімта, його брата Ернста та Франца Мача.
Також ми познайомилися з @zavadski_lighting та презентували методику нашої роботи: як із інтерв’ю та живих історій народжуються вистави на важливі та актуальні теми. Дуже вдячні за цю можливість — і особливо Терез @theresazavadskaі за запрошення
У межах програмипані Нігар Хасіб (@lalishtheaterlabor1998 провела співочий майстерклас. Це був дуже особливий досвід спільного звучання — через голос, дихання та уважність одне до одного. Дякуємо за ту магію, яку ми прожили разом завдяки співу.
Танцювальні практики опановували разом із @sophia.matsevko. Працювали з тілом, рухом та імпровізацією — по-новому відчували можливості власного тіла. Багато з цих пластичних практик ми будемо застосовувати в наших наступних проєктах.
Однією з особливих подій стала спільна репетиція з театральним клубом 3, що працює на базі наших партнерів Burgtheater. Учасники клубу досліджують тему снів, збираючи інтерв’ю та пишучи власні тексти-рефлексії:
“Сни — це більше, ніж нічні образи. Вони пов’язують нас із пережитим, з тим, що хвилює і залишається всередині. Через сни ми торкаємося внутрішніх просторів, які формують наше життя, пам’ять і уяву.
Але що відбувається, коли сни наповнені досвідом, що залишає глибокий слід — війною, вимушеною втечею, втратою? Як ці переживання проявляються у снах? І як ми зустрічаємося з ними у повсякденному житті?”
Під час цієї зустрічі ми також поділилися нашим підходом до роботи з документальним матеріалом — розповіли про те, як працюємо з інтерв’ю, як слухаємо й збираємо живі історії, і як із них народжуються тексти та сцени.
Це була дуже тепла і глибока творча зустріч — про досвід, пам’ять, уяву і про те, як театр може стати простором для розмови про складні речі.
Драматургиня Ірина Гарець:
Мене вразила робота Burgtheater, адже це не лише вистави. Театр має державні програми, до яких залучає людей без профільної освіти, вчить їх акторської майстерності, допомагає пізнавати роботу театру зсередини, надає приміщення для навчання, виступів і навіть включає в річний репертуар вистави, в яких задіяні ці люди, які отримують зарплати акторів. Театр просвіщає свою аудиторію, вивчає потреби і проблеми пересічного австрійця і людей, які мешкають в Австрії в тому числі тих, хто знайшов там прихисток, завдяки чому розширює коло своїх глядачів.
Вразило поєднання сучасного і минулого. Коли поруч зі старовинним розписом, збереженням історії, обережного ставлення до нього, відновлення, реставрації вони мають надсучасний простір для виступів, просторів для акторів/ гримерок, зручні і інклюзивні простори для відвідувачів.
Щодо майстер класів, неймовірна зустріч з колективом , який творить нову виставу на соціально важливу тему у Burgtheater, дуже важливо було відчути підтримку України в цій роботі, чути і бачити небайдужих людей.
Прекрасний майстер клас з танцю, який відкрив нові перспективи в роботі над акторською майстерністю, показав нові аспекти і напрямки.
«Вразив театр Dschungel Wien, зручні, сучасні доступні та інклюзивні приміщення, які оснащені необхідним для театру обладнанням, є можливості для виступів, перформенсів, концертів, культурних експериментів. Простори відкриті для ініціатив.
Вразила виставка Абрамович, де зібрані її неймовірні перфоменси, які розкривають глибину людської природи, силу і сміливість бабусі перформенсів. Радію, що змогла зануритися в творчість, про деякі її роботи дізналася вперше, попри те, що слідкувала за її творчістю.
І ще наостанок: було відчуття, що культура – важлива складова життя країни(Австрії). Зберігають традиції, історію, пишаються нею і водночас плекають нове, підтримуючи соціальні проекти, надаючи їм простори і можливості.»
В останні дні обміну нам вдалося показати виставу “(Не) Едемський сад” у театрі Dschungel Wien.
Ми привезли живі українські історії, щоб їх почули у мирній Європі, щоб австрійська аудиторія побачила не міф, а реальність, щоб українці у Відні відчули: ми разом.
Щиро дякуємо керівниці театру Анні Хорн за відкритість і можливість показати нашу роботу віденській публіці.
Окрема подяка Сяо Ву за чітку координацію, турботу і підтримку протягом усього процесу, а також Яні Ресетаріс — за технічну підтримку і той особливий вайб, який допоміг створити атмосферу вистави. Ми дуже вдячні українським організаціям у Відні за підтримку та поширення інформації про наш приїзд:
Постдокументальна вистава «(Не) едемський сад» досліджує, як пам’ять формує нас і наше відчуття часу. Вистава збирає колективні спогади — і світлі, і болючі — щоб у спільному досвіді віднайти сенс теперішнього. Корені й гілки дерев несуть пам’ять поколінь, насіння проростає продовженням життя, а невидимі зв’язки звучать ехом минулого. Це історія про збереження та забуття, про війни й переміщення, про те, що не можна втратити.
Після показу вистави ми запросили глядачів до відкритої дискусії. Це був простір для рефлексії, запитань та обміну думками, викликаними виставою.
Ми вдячні підтримці Dschungel Wien, українським спільнотам у Відні, а також австрійцям, за їх присутність на виставі, небайдужість і теплі коментарі.
Дякуємо Андреасу Веннінгеру та Австрійському бюро кооперації у Львові за підтримку нашого виступу.
Драматургиня Ірина Гарець:
«Я радію, що терен, горіх, абрикоса, мигдаль, ялівець працюють. Вони нагадують про нашу країну і боротьбу. Вхід в тему пам’яті сьогодення через дерева був зрозумілим, доступним і чуттєвим для глядачів.
Я радію, що все виглядало сучасним і не маніпулятивним.
Я радію новим знайомствам і теплим відгукам, запрошенням на фестивалі.
Я трохи ловлю журбинку, щодо пропозицій показу вистави в кожному місці в кожній країні. Ми ледве знайшли гроші на цю поїздку)))»
Проєкт мобільності реалізований за підтримки Culture Moves Europe.
