За даними Лондонського королівського коледжу Україна опинилася на десятому місці серед 217 країн світу за кількістю ув’язнених – 338 осіб на 100 тис. населення. У розвинених країнах цей показник коливається в межах 70-80 чоловік на 100 тисяч. За грати в Україні потрапляє чимало безвинних або людей, котрі скоїли дрібні правопорушення, за які в країнах ЄС не садять до буцегарні.
Також суттєво відрізняються умови утримання в’язнів в Україні та Європі. Навіть найбільш небезпечні злочинці у ЄС перебувають у набагато кращих умовах, аніж українці в слідчих ізоляторах, тобто, чия вина ще навіть не доведена. Приміром, у Швеції витрати пенітенціарного відомства з розрахунку на одного ув’язненого становлять 1700 крон в день (2125 грн.), у Португалії – 40,1 євро (453 гривні), а в Україні – лише 6 гривень щодень.
У європейських країнах окрім державних є й приватні тюрми для виконання короткострокових вироків та терапевтичних заходів.
Умови проживання засуджених намагаються максимально наблизити до життя на свободі. Камери тюрем – звичайні житлові кімнати, оснащені санітарними вузлами, газовими чи електричними плитами, меблями. Засуджені можуть мати комп’ютери, телевізори, магнітофони, іншу техніку. 80-90% закладів забезпечують одномісне розміщення засуджених, а у випадку проживання таких осіб по двоє-троє, обов’язковою є їхня згода і тільки на одноярусних ліжках. В українських виправних закладах найчастіше в’язні сплять у гуртожитках казарменого типу по кілька десятків чоловік, ще й на двоярусних ліжках.
Європейське пенітенціарне законодавство враховує національні чи інші ментальні особливості . Наприклад, засудженим італійцям дозволяють вживати по дві склянки вина у вихідні та святкові дні.
Також велика увага приділяється тому, щоб не були втрачені зв’язки із сім’єю і з зовнішнім світом (дозволяють користуватися Інтернетом, телефоном, надають короткострокові відпустки для поїздок додому). Їм створюють умови для заняття спортом (тренажерні зали, душові кабінки). Немає обмежень для побачень з рідними, друзями, знайомими. Засуджені носять цивільний одяг, а не чорні роби з бірками.
Тюремна адміністрація повинна забезпечити засуджених еквівалентним набором послуг, які є в суспільстві: медичні, соціальні, релігійні, фінансові та юридичні консультації, але за додаткову плату.
А у тюрмах Швейцарії законом заборонено мати агентуру з числа засуджених і немає спецпідрозділів на зразок українських “оперативних відділів”. І немає й того, що, на жаль, залишилося в наших в’язницях ще зі сталінських часів, коли принижують людську гідність ув’язненого і змушують страждати. Адже саме по собі позбавлення волі, виривання зі звичного соціального середовища, розлука з рідними є тяжким покаранням для людини.
Соціальне партнерство – форма стосунків між тими, хто відбуває покарання, та персоналом, адже останні поважають людську гідність бранців і забезпечують їм нормальні умови.
Якщо в українських тюрмах велике безробіття, то у Швейцарії всі засуджені зобов’язані працювати, але у них не 8-ми, а 6-годинний робочий день. Строк покарання зараховується до трудового стажу, системи страхування та соціального забезпечення.
Ніхто з в’язнів не може отримати менше 26 швейцарських франків у день (близько 210 грн.) Причому 60% зарплати вони можуть використовувати на свій розсуд, а 40% зараховується на їхній особовий рахунок і видається при звільненні. Українському засудженому при звільненні видають 41 гривню, яких не вистачає навіть на квиток, щоб доїхати додому. До слова, українські правозахисні організації у своїх аналітичних звітах описують типову ситуацію, коли засуджений за 27 виходів на роботу заробив 15,18 грн., а після відрахувань на особовий рахунок отримав за місяць праці 2 грн. 28 коп.
Якщо в Україні є проблеми з переповненістю тюрем, то у Швеції за останні 10 років кількість засуджених зменшилася настільки (67 на кожних 100 тис. жителів країни), що керівництво пенітенціарної системи вирішило закрити чотири тюрми, які будуть продані або перепрофільовані.
Характерно, що у більшості випадків розслідування кримінальних злочинів триває два тижні, а не місяці чи роки, як нерідко в Україні, протягом яких людина сидить у СІЗО. Робота над усвідомленням своїх помилок і їх виправленням починається вже в слідчому ізоляторі, а продовжується в тюрмі. Основний наголос тут робиться на індивідуальній роботі з людиною. Особлива увага приділяється емоційній сфері бранця, психологи допомагають ув’язненим легко переносити неволю. До них взагалі ліберальне ставлення, адже ідеологія відбування покарання полягає в тому, щоб засуджений все рівно повернеться в суспільство. Втім, може повернутися озлобленим, бо над ним знущалися й принижували, а може – з твердим переконанням більше не скоювати злочинів, з новою професією, з чималенькими заощадженнями.
Для шведських в’язниць типовою є можливість самостійно готувати їжу з продуктів, виданих тюремною адміністрацією або придбаних в магазині, на спеціально обладнаних кухнях, інтер’єр яких максимально наближений до домашніх.
Багато уваги приділяється організації дозвілля. Але цим, як правило,займаються громадські організації, що співпрацюють з тюрмами.
Іноземці, громадяни країн колишнього Радянського Союзу, що знаходяться в місцях позбавлення волі в Швеції, побоюються укладення угоди між Швецією та їхніми країнами угод про депортацію злочинців для відбування терміну покарання, бо скандинавські тюрми їм здаються санаторіями.
Контроль за умовно звільненими (зазвичай мова йде про тих, хто не скоїв тяжких злочинів) здійснюється за допомогою браслетів-моніторів, що надягають на ногу засудженому. Апаратура фіксує будь-який несанкціонований вихід з приміщення, в якому повинен знаходитися спостережуваний, і за кілька хвилин приїздить поліцейська бригада.
Робити власний внесок у розвиток суспільства, відшкодувати збитки та брати відповідальність за своє життя і майбутнє – саме таким шляхом пішло реформування в’язничної системи Великобританії. Більшість в’язниць забезпечують засуджених можливістю вести активне громадське життя, незважаючи на позбавлення волі. Це суттєво підвищує спроможність людини після звільнення соціалізуватись і вести законослухняне життя.
За матеріалами іноземної преси
підготувала Яна Калашник
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”
