Субсидіарність – демократична європейська цінність
Голова ради Харківського центру прав людини “Древо життя” Тамара Трацевич не просто цікава людина. Як громадський діяч вона багато років замається питаннями євроінтеграції.
– Пані Тамаро, яке місце в державній системі координат займає пересічна людина, громада у нас і в розвинених європейських країнах?
– Перш ніж відповісти на це запитання, хочу порівняти, як і де живуть керівники держав у нас, в і Європі. Янукович – у супердорогому “Межигір’ї”, що охороняється як стратегічний військовий об’єкт, а Ангела Меркель, перша особа найвпливовішої країни Євросоюзу, мешкає у п’ятиповерхівці поруч зі звичайними громадянами. Тому, мабуть, така відмінність між якістю життя у нас і в ФРН. Це там, “за бугром”, людина й громада є впливовими, з ними рахуються і коли вирішується доля прибудинкової території, як у Швейцарії, яка побила всі рекорди за кількістю місцевих референдумів, і доля країни, як у Норвегії, яких тричі запитували, чи хочуть вони в ЄС. А впливовими можуть бути лише люди, котрі знають, що держава – для них, а не вони – для держави; які до чиновників ставляться як до персоналу, найнятого ними для виконання певної корисної для них роботи; люди, що мають власну гідність.
– Українські посадовці в принципі непогано освоїли демократичну риторику і навіть знають, що таке субсидіарність, децентралізація влади і громадянське суспільство. Вони, приміром, навіть у Бюджетному кодексі прописали, що бюджети повинні формуватися знизу вгору – від сільради до державного. Але де-факто щоосені зі столиці спускаються контрольні цифри – до областей, районів, міст і сіл… – На жаль, 313 років тому конституція Пилипа Орлика була першим у світі суспільним договором, а тепер ми “експортуємо” демократію з Європи. На щастя, в Україні вже підросло те покоління народижених у незалежній Україні, з якого починається стирання геному страху, схильності до патерналізму, спричинені колективізаціями, геноцидом, голодоморами, “розстріляним Відродженням”. Саме воно, усвідомлюючи небезпеку не тільки відмови, а навіть паузи, яку хоче взяти чинна влада України в євроінтеграційному процесі, зокрема підписанні у Вільнюсі вже парафованої Угоди про Асоціацію з ЄС, сьогодні стоять на Майдані, беручи на себе відповідальність, що цілком узгоджується з принципом субсидіарності. Так от, принцип субсидіарності є одним з наріжних каменів законодавства Європейського союзу і базовою вимогою Європейської хартії про місцеве самоврядування. В багатьох країнах це стало політичною і правовою традицією (Німеччина, Франція, Іспанія та ін.)
– Пані Тамаро, у чому ж полягає суть субсидіарності?
– Це принцип організації влади й управління з таким розподілом повноважень у державі, при якому рішення в ній приймаються на найбільш наближеному до громадян рівні. Тобто, треба надати можливість розв`язати проблему окремим індивідуумам, а якщо вони не впораються – сім`ям, по тому – громадським організаціям, місцевій громаді, регіону, державі. І тільки в разі необхідності – міжнародному співтовариству. Такі відносини коротко визначає мотто (гасло): держави має бути так мало, наскільки це можливо, і настільки багато, наскільки це необхідно. Застосування цього принципу на практиці зміцнює активність і відповідальність громадян та надає їм свободу дій.
– На принципі субсидіарності побудована Конституція Республіки Польща, вже в преамбулі якої зазначено: “встановлюємо Конституцію Республіки Польща як основний закон для держави, заснований на повазі та справедливості, на взаємодії влад, суспільному діалозі, а також на принципі субсидіарності, що зміцнює права громадян та їх об`єднань”.
– Відповідно до сентенцій про суспільний діалог та принцип субсидіарності будується взаємодія між публічною адміністрацією та неурядовими організаціями Польщі та інших країн Євросоюзу. Принцип прагнення до активної участі громадського сектора в ухваленні рішень та формуванні політики ЄС записаний у Білій Книзі, документі ЄС від 25 липня 2001 року. Це сприяє такій моделі взаємостосунків між НУО та адміністраціями різних рівнів, в якій співробітництво з НУО є не питанням вибору або доброї волі, а правовим обов’язком. У європейських країнах неурядові організації допомагають державі виконувати її обов`язки перед громадянами, беручи на себе ралізацію частини публічних завдань, особливо в області соціальних прав. У Німеччині, Нідерландах або Великій Британі НУО надають, в середньому, більше 50% всіх послуг, гарантованих громадянам законом. А в Польщі законом передбачено навіть створення Ради суспільно-корисної діяльності, яку призначає міністр соціальної політики; в більшості державних органів є особа, відповідальна за співпрацю з неурядовими організаціями; діє урядова програма – Фонд Громадянських Ініціатив (ФГІ), якою передбачено виділення коштів на підтримку НУО, відібраних за конкурсом.
– Власне, й в Україні державні структури проводять подібні конкурси для НУО.
– Але ж масштаби фінансування і якість співпраці не порівняти! Скільки членів Громадських рад, створених при центральних та місцевих органах влади, стверджують про те, що до них не прислухаються, їх ігнорують і ви це знаєте не гірше за мене. Утім, радує, що наше суспільство відчутно прогресує з часу Помаранчевої революції, яка, хоч і не виправдала очікувань ще почасти патерналістського суспільства, все ж стала знаком появи Нового Громадянина. Якщо у 2004 році громадським організаціям в Україні довіряло менше 10% громадян, то за результатами дослідження IFES, проведеного у вересні 2012 року, вже 61% громадян вважають, що НУО роблять вагомий внесок у розвиток і поліпшення ситуації в Україні. Нехай поступово й повільно, але наші співвітчизники усвідомлюють, що якість життя й насправді залежить від волі, відповідальності кожного, від усвідомлення себе Громадянином, а не мешканцем території, а найнятих чиновників треба привчити до підконтрольності.
Бесіду вела Людмила Кучеренко
Матеріал підготовлений за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”
