Працюючи в Державній нота-ріальній конторі міста Полтави, я неодноразово стикалася з пи-таннями і проблемами, які спонукають до роздумів.
Нотаріуси – представники держави і саме держава повинна турбуватися про забезпечення нормальних умов їхньої роботи. Я розумію, що так кажуть всі, хто працює від імені держави, на користь держави, в державних установах. Але… оцінюючи си-туацію, яка склалася сьогодні, слід зазначити, що деякі райони Полтавської області і, я впевнена, не тільки Полтавської взагалі не мають нотаріусів, нотаріуси міст їздять до віддалених сіль-ських районів, і лиш тоді, один раз на тиждень, вчиняють нотаріальні дії. Необхідно полегшити мешканцям районів процедуру здійснення правочинів у нотаріальному порядку. В бе-резні 2009 року були прийняті зміни до Закону України “Про нотаріат”, згідно з якими секретарі сільських рад наділені повноваженнями вчиняти окре-мі види нотаріальних дій (посвідчення заповітів, видача дублікатів документів, які знаходяться на зберіганні в сільраді, посвідчення справжності підпису). Це вирішує проблему лише частково, оскільки залишається цілий ряд питань, для вирішення яких потрібен нотаріус-фахівець.
Щоб врегулювати законодав-ство про нотаріат потрібно прийняти нотаріально-процесу-альний кодекс України, в якому регламентувалася б організа-ція нотаріальної діяльності та порядок вчинення нотаріальних дій. Через його відсутність нерідко виникають непорозуміння. Адже закон має бути зрозумілий для всіх громадян і не містити подвійного трактування. Постійно постають питання щодо окремих норм, які стосуються ведення нота-ріального діловодства та архівної справи.
Окремо хотілося б згадати про черги в державних нота-ріальних конторах, нерідко люди змушені стояти під дверима всю ніч, аби потрапити на прийом. Це викликає гнів та обурення. Але чи винні у такому стані справ працівники цих закладів, якщо їх згідно штатного розпису шість чоловік, а кількість населення району близько ста семи тисяч? Що вони можуть вдіяти?
Всім відомо, що з 1 червня 2009 року спадщину можуть оформляти і приватні нотаріуси. Та люди похилого віку все одно йдуть, йшли та будуть йти до державних нотаріусів, яким традиційно довіряють більше. До того ж, далеко не всім по кишені послуги приватного.
Дуже хотілося б, щоб керів-ництво України звернуло увагу хоча б на ці питання врегулювання діяльності нотаріату. Але здається, йому немає діла до простих смертних державних нотаріусів. На жаль, ця галузь юриспруденції у нас ще не досягла такого рівня поваги, довіри та затребуваності, як в європейських державах, де нотаріус прирівнюється до судді, він забезпечений під-тримкою та захистом з боку держави, уряду і врешті-решт пересічних громадян.
Олена Бунецька: студентка 5 курсу Харківського Національного університету внутрішніх справ України
