або чому ми не любимо не таких, як ми
Добросусідська і гостинна Україна потерпає від хвилі ксенофобії та расизму. На такі невтішні висновки наштовхує динаміка злочинів на національному підґрунті.
В цілому, нині по Україні за офіційним даними нараховується півтори тисячі скінхедів, переважно молодих людей, які сповідують ідеї неофашизму. Але фахівці припускають, що кількість радикально налаштованих українців може бути значно більшою.
Ще п’ять років тому, кажуть експерти, проблеми ненависті на національному підґрунті майже не існувало. Нині ж можемо, так би мовити «похвалитися» негостинним прийомом шотландських вболівальників, пе-ріодично «на горіхи» дістають іноземні студенти, та й у приватних розмовах часто-густо доводиться чути не надто приємні слова про представників інших рас. Причини виникнення таких настроїв комплексні. Це рівень освіти, безробіття, виховання і таке інше. В сучасному суспільстві невпинно зменшується рівень емпатії – здатності до співпереживання, а отже і довіри до ближніх. Під час одного з опитувань дві третини молодих людей відповіли, що в стосунках потрібно бути обережними, і лише 18 від-сотків респондентів переконані, що довіряти ближнім можна і потрібно.
Хто має рацію, а у кого – кулемет
Нині поширенню нетерпимості сприяє розподіл населення за майновими статками. При чому, в молодіжному середовищі це найбільш відчутно. Головний науковий співробітник столичного Державного інституту розвитку сім’ї та молоді Ірина Жданова констатує: «До однієї з цих причин відносять розшарування на багатих і бідних. Матеріальне становище молоді в останні 5 років трошки починає зростати, але молоді сім’ї, в яких народжується хоча б одна дитина відразу переходять до рівня найбідніших в Україні».
Інша тенденція, яка намітилася в нашій державі, нетерпимість українців до земляків, поділ за регіональною прина-лежністю, мовним фактором. Значну роль у таких настроях відіграла остання в часі агресивна передвиборча кампанія, яка негативно відбилася на соціальних орієнтаціях населення. Чи повториться ситуація нинішньої зими, покаже час.
Осередками ж прояву радикальних настроїв найчастіше є футбольні фанклуби. Уважному полтавцю неважко помітити фашистську символіку в гра-фіті, що ними пістрявіють міські стіни. Втім, це не єдиний прояв праворадикальних ідей на Полтавщині. Начальник Відділу у справах національностей Полтавської облдержадміністрації Валентин Сошин відзначає, що в обласному центрі кілька років тому розповсюджувалися антисемітські та ксенофобські мате-ріали, час від часу зловмисники плюндрували пам’ятник Скорботній матері. На щастя, ці «витівки» поки не здобули радикальних виявів. За словами В.Сошина, міжнаціональну не-нависть нерідко розпалюють правоохоронці, навіть не усві-домлюючи того. Це стосується передусім повідомлень про злочини, де нерідко вказують на приналежність злочинця до певного етносу. Хоча логічно, що найбільша кількість протизаконних дій належить все таки українцям, як титульному етносу Полтавщини. Але акцентування уваги на крадієві-цига-нові чи шахраєві-сирійцю так чи інакше формує громадську думку, часто необґрунтовано негативну.
А як у них?
Для порівняння наведемо ситуацію у Німеччині, що як відомо, пережила часи, коли правлячими були радикально праві сили.
Нинішня німецька молодь більш толерантна, ніж скажімо, люди старші за 60 років.
З іншого боку, переконання підростаючого покоління багато в чому залежать від родинного виховання та ідеологічної спрямованості батьків. До іноземців вороже ставляться переважно безробітні німці, оскільки, на їхню думку, чужинці позбавляють їх робочих місць. Також існує певний зв’язок між рівнем освіти і підтримкою радикальних правих: чим більш освічена людина, тим сильні-ший її супротив екстремістським ідеям. Втім, профашист-ські партії Німеччини, як показують результати виборів, мають мінімальну підтримку з боку населення.
Тамтешні праві екстремістські організації не завжди відкрито висловлюють свої ідеї. Нерідко вони приховують їх за, нібито, невинними гаслами на кшталт антиглобалізму чи антикапіталізму. Свої п’ять копійок додають і окремі ЗМІ, на шпальтах яких можна зустріти радикальні висловлювання.
«Якщо ми позиціонуємо себе як представників демократичного суспільства, то слід визнати фашистські настрої загальною проблемою для всього суспільства і відповідно проти-діяти їхньому поширенню заради демократії», – переконана німкеня Сабіне Кріттер, яка займається Мобільною консульта-цією щодо правового екстремізму.
Тим часом в Україні ле-гально діють партії та орга-нізації, які у своїх гаслах не гребують праворадикальними ідеями. При чому, це абсолютно законні утворення, а скільки їх насправді, під-пільних чи прихованих, осередків екстремізму?
Олена Задорожна
