Для початку невеликий екскурс в історію поняття «субкультура». Сформувалося воно в результаті усвідомлення неоднорідності культурного простору, яке стало особливо відчутним в урбанізованому суспільстві. Хоча поява терміну „субкультура” у науковій літературі датується
30-ми роками ХХ століття, справжнього поширення він набув у 1960-70-х роках у зв’язку з вивченням молодіжних рухів. На передній план виступає префікс «суб-», що вказує на неофіційні культурні шари. З іншого боку, через призму цього поняття можна побачити опозицію чи навіть відвертий су-против загальним, усталеним традиціям. Якщо ж відійти від книжних тлумачень і озирнутися навколо, приходить розуміння: сучасний світ із його різнобарв’ям, відтінковими нюансами і зростаючою потребою вираження індивідуальних рис посеред сірості оточуючого середовища, підштовхує суспільство віднаходити нові методи самореалізації. Варто взяти до уваги, що здавна молодь виступала рушієм прогресу, з її ж по-дачі розпочиналися найпомітніші революції, юнацтво аобило свій внесок у мистецькі галузі, іноді тим самим повертаючи їх в інше, часом зовсім несподіване, русло.
Такий бунтівний характер самоствердження можна пояснити відсутністю життєвого досвіду, тобто не обпікшись, людина ще не боїться вогню. У своїх діях молодь більш вільна, ніж старше покоління. Зрештою, як вважають вчені, представники молодіжних субкультур, створивши власний вимір, тим самим відмежовуються від тиску з боку батьків, школи, суспільних канонів, але роблять це опосередковано – через стиль поведінки та манеру спілкування. Звідси найяскравіші ознаки субкультури: специфічний сленг (арго), наявність фольклору, символіка зов-нішнього вигляду тощо.
Варто зупинитися на одному з ключових моментів, на якому ґрунтується існування неформальних спільнот – музиці. Саме вона найчастіше виступає своєрідним осердям молодіжного угрупування. В улюблених піснях перетинаються естетика тексту і звуку, які у поєднанні створюють гармонійну мозаїку із вражень, відчуттів та емоцій. Тут молодь віднаходить щось близьке для себе, тобто за допомогою музики субкультура витворює свою ідентичність і культурно відтворює себе, окреслюючи свою відмінність від інших членів суспільства. Музика, знову ж таки використовується як знак, за допомогою якого молоді люди оцінюють інших, і відповідно ті, інші, оцінюють їх. За твердженням дослідника розвитку субкультур Пола Вілліса, навіть коли хтось слухає музику, і поруч немає ані душі, він робить це у контексті уявних інших – слухання є по суті спробою встановити з ними контакт.
Мова ліній
Культура починається із заборон – зазначає філолог і культуролог Юрій Лотман. І думка така буде абсолютно справедливою стосовно неформальних угрупувань, бо і донині їхні дії (навіть ті, які вписуються у рамки законів) у суспільстві нерідко вважають неприйнятними, а розкутість – аморальною, і кожен міліметр освоюваної території представникам андеграунду дається ой як нелегко! Найбільш показовим у цьому випадку є напрям графіті, що останнім часом поширився на пострадянських просторах. Бо й справді, у не-санкціонованій писанині на будинках та в інших публічних, непристосованих і недозволених для малювання, місцях вбачають псування держмайна. А звідти і до проблем з правоохоронцями недалеко.
Графіті виникло не сьогодні і не вчора. Перші його зразки знайдені у Помпеї під час розкопок. Мешканці цього міста, рівно як і наші сучасники, писали про любов, секс, політику, висловлювали свої симпатії і неприязнь чи просто вкривали стіни своїми іменами. Сотні графіті 11-13 століть знайдено у Софійських соборах Києва та Новгорода та в інших давньоруських храмах. Ці написи мають переважно релігійний зміст: молитви, хрести, прокляття. Нині ж сфери впливу графіті значно розширилися. Тепер це передовсім твори футбольних фанатів, музичні графіті, контркультурні. Експерименти ж у царині кольору та розміру теж принесли свої результати, а розписом нью-йоркського метрополітену тамтешні графітисти взагалі заявили про новий напрям у мистецтві.
Символіка настінних зображень настільки розмаїта і цікава, як і особливості культури їхнього створення.
Адже до графіті відносять як майстерні витвори мистецтва, які прикрашають залізобетонні паркани, так і те, що школярі та студенти дряпають на партах в час, коли на лекції нудно. Також це писанина у вбиральнях, автотранспорті, зрештою, будь-де, куди може дотягнутися людська рука з маркером чи олівцем. Звідси і різне смислове навантаження графіті. На завершення розповіді про цей напрям варто зазначити, що не так давно він був «привілеєм» країн Європи та Америки. Нині вже можемо похвалитися численними українськими фестивалями графіті, де вуличні митці можуть довести високий рівень своєї творчості.
Мова тіла
Попри єдність поняття субкультури, кожна з її, так би мовити, гілок керується власними, від-працьованими постулатами, має свої унікальні традиції. Останні, щоправда, занепадають, коли стають здобутком широкого загалу. Це теж правило усіх без винятку неформальних угрупувань. Але варто зауважити, що вміння, які належать певній субкультурі може опанувати далеко не кожен. Це стосується наприклад брейкдансу, особливої форми танцю, яка своїми початками сягає ранньої історії людства. Приблизно 300 років тому члени африканського племені Банту з Анголи, яких було примусово переправлено до Бразилії, привезли з собою танець капоеіру. Те, що спочатку мало ритуальний зміст, раби швидко перетворили на техніку самозахисту, замасковану під танець. Наступним етапом розвитку брейк-дансу стали 50-60-і роки 20-го століття, коли на базі суміші звичаїв азійських бойових мистецтв та африканської культури виник прототип ниніш-нього брейку. І вже на початку 1970-х з’явився стиль брейкдансу Good Foot (хороша нога), особливість якого полягала у сконцентрованості танцівника на роботі ніг, тоді як рухи тулуба і рук не мали яскравого вираження. Тоді ж почали відбуватися перші змагання брейкерів. У 77-78-у роках цей вид мистецтва зазнав занепаду, але за кілька років відновився.
1984 – рік визнання брейкдансу в Європі. Хвиля цього танцю знаходить відбиток у кіно-стрічках „Beatstreet” і “Wildstyle”. Потім черговий спад популярності брейку і шаленний злет наприкінці, тепер вже минулого, століття. Нині ж без брейкдансерів не обходиться жоден екстрим-захід, численні змагання різного ґатунку вкотре підтверджують зацікавленість молоді в активному дозвіллі. У кожного брейкера своя мотивація опанувати «мову тіла» – хтось захоплюється тим, що роблять інші та й собі прагне навчитися. Для когось – це виклик не лише суспільству, а й собі. Мовляв, інші вміють, то і я зможу!
Мова мороку
Рухаймося далі, бо рейв – це рух, а рух – це життя. Так твердить перероблене на новий лад усім відоме прислів’я. Але далі мова піде про інший, значний сегмент сучасної субкультури – готичну традицію. Рух цей виник відносно недавно. Його поява припадає на початок 80-х, коли напрям панку пережив піднесення і почав згасати. Та на відміну від своїх попередників, готи завжди висловлювали аполітичність. Їх основними засобами вираження стали декадентство, чорний колір та артистичний підхід до створення зовнішнього вигляду. Ще одна особливість: готика не є вуличним стилем, для неї характерна певна ізольованість. Тому для зібрань представники цієї субкультури, зазвичай, обирають місця, де їх ніхто не потурбує: покинуті будинки, руїни, цвинтарі. Це по-роджує чимало негативних домислів з боку традиційного суспільства, які зазвичай є хибними. Бо для готів смерть – це вища інстанція влади, від якої ніхто не здатний ухилитися. Водночас готи не є субкультурою смерті, яка б спонукала своїх послідовників до самогубства. Для них це спроба критично проаналізувати власну самотність і близькість до фінішу земного шляху. Готи формують своє ставлення до смерті з усвідомленням, що вони живуть тепер і повинні розв’язувати свої проблеми, подолавши гнітючий страх перед останньою інстанцією. Музичні вподобання надзвичайно широкі за спектром: від фолкових, класичних мотивів до електроніки і жорсткого року. Єдине, що об’єднує готичну «їжу для вух» – похмура атмосфера звучання і лірика з відповідним змістом, глибина текстів, їх філософська складова. Значну роль у спілкуванні причетних до цієї субкультури останнім часом відіграє інтернет. Тут можна обмінятися зразками образотворчого мистецтва, поділитися музикою чи завести віртуальний щоденник (живий журнал). Тим більше, всесвітня мережа дозволяє створити бажаний образ і приховати «неготичні» риси, або навпаки, повністю відкрити душу, не називаючи себе. У нашій державі значна частина готів є постійними відвідувачами величезного Інтернет-ресурсу – Українського Готичного Порталу. Щоправда той останній часом заполонила «готична юнь», до якої представники старшої генерації ставляться дещо зверхньо. Крім того є ще кілька вітчизняних, переважно закритих, ком’юніті. Невпинно розвивається і готична сцена. Країна має таких визнаних гуру як Кому Вниз, Вінки, Скрябін, Холодне Сонце, Інферно тощо. Певний відрізок часу в ефірі однієї з українських фм-радіостанцій лунала програма «BlackNote», під час якої невтаємничені слухачі дізнавалися про символіку культури, музичні тенденції, стиль життя і таке інше. Втім, з певних причин ведучі «пішли у підпілля». Програма почала виходити нерегулярно, а слухати її відтепер можна лише в інтернеті.
Проте бути готом заняття недешеве. Так наприклад дизайнерська річ коштує від 50 євро і сягає 300, а подекуди і значно вище. Біжутерія обійдеться від 10 до 200 євро тощо. Плюс витрати на улюблену музику, фільми, концерти. Тут варто зауважити про сакральне значення обраного готами стилю, адже він – це частина великої системи знаків, символів і посилань для соціальної орієнтації. Відповідно до цього, стиль індивідуума не тільки повідомляє хто є «хто», але й хто є «хто» для «кого і у якій ситуації».
Зокрема ознакою гота став давньоєгипетський символ життя – хрест з колом – «анкх». Нібито його запозичення відбулося у 1983 році після виходу культового фільму «Голод» про парочку вампірів, які вбивали жертв підвісками-кинджалами у вигляді анкху. Справедливості ради слід зазначити, що експлуатація цього символу «бебі-готами» (як називають старші новоприбулих підлітків-готів) нівелювала його сакральне значення в лавах «старійшин». Не те щоб символ цей перестали поважати, просто почали шукати йому альтернативу і дещо рідше одягати саме цей аксесуар на люди.
Післямова
От власне і все. Тобто це не значить, що субкультури на перелічених і закінчуються. Навпаки, це невичерпний пласт, який постійно оновлюється, набуває нових форм і змісту. Нове середовище для розвитку субкультури отримали з поширенням інтернету («йа креведко» і «превед медвед» навряд чи змогли б народитися в іншому просторі, окрім як у віртуальному). І тут теж з’явилися армії дослідників, які сперечаються про час, місце і спосіб виникнення тих чи інших віртуальних явищ.
І головне в цьому всьому – вираження індиві-дуальності, неповторності індивіда. Нехай і не насправді, опосередковано, через монітор комп’ютера. Але варто лиш уявити, що слово сказане тобою, вже за кілька годин спричинить хвилю-відголосок, яка за якийсь час перетвориться на лавину. І ось вже витвір твоєї уяви живе у віртуалі своїм життям. Але це тема зовсім іншої розмови.
Найголовніше – бути собою! Навіть у вітуальному світі. І навіть якщо ти – не ти, хтозна: можливо саме це обличчя твоє справжнє?
Підготувала Олена Задорожна
Фотографії різних авторів взяті з мережі Інтернет
