Бельгійка Еріка Ван Зутфен довго боролася зі своїми недугами. Але вони таки здолали її. Настав час, коли вона не змогла самостійно пересуватися й обслуговувати себе. Втім, жоден з трьох її дітей, які проживали окремо й мали свої сім’ї, не зголосився, як у нас кажуть, догодовувати стару матір.
По-перше, у цій країні так не заведено. По-друге, найняти професійну медсестру-доглядальницю пересічному бельгійцю просто не по кишені. А по-третє, розрахуватися з роботи, щоб доглядати матір невідомо скільки років, означає не лише на позбутися зарплатні (а значить, і засобів до існування), а й у перспективі не отримати (чи недоотримати) пенсійне забезпечення.
Тому у Бельгії розвинена мережа державних і приватних інтернатів для літніх людей (як у нас – будинки престарілих), які там називаються центрами для проживання та відпочинку. – У містечку Мехелін таких центрів більше десятка, – розповідає Ірина Печерська, котра кілька років як виїхала з України до Бельгії на постійне місце проживання. – Вартість перебування у такому центрі досить висока: у середньому 1200 євро щомісяця. Тобто, вдвічі більше за пенсію нашої колишньої сусідки пані Еріки. До того ж вона постійно підключена до кисневого балона, який коштує ще 120 євро на місять, плюс інші процедури – усього до 1800 євро щомісяця. Тому пані Еріка при поміщенні у центр проживання та відпочинку була змушена підписати контракт, за яким її двоповерховий котедж перейшов державі в рахунок оплати за її утримання. Її діти спробували відсудити материн будинок як спадщину, але суд їм відмовив.
Усі активи людини, котра підписує контракт на розміщення її в центр, переходять до спецфонду, в якому відкривається персональний рахунок, на який надходять кошти (пенсії, допомоги, страховки) та гроші від продажу рухомого й нерухомого майна. Ці кошти йдуть на оплату послуг з проживання, лікування, соціального супроводу. Розпорядник таких засобів – державний опікун, зазвичай, юрист. Саме він заздалегідь ретельно вивчає, чи вистачить у людини грошей на перебування в цьому центрі або порадить звернутися в інший, де утримання дешевше.
Якщо кандидату на розміщення у центрі менше 80 років, то він має право скласти заповіт спадкоємцям. А особи старші 80 років за законом не мають права на заповіт і все їхнє майно переходить державі.
Родичі престарілих відвідують їх, купують їм необхідні речі, а чеки надсилають до опікунського фонду для оплати, тому що тільки опікун розпоряджається всіма витратами під контролем членів сім’ї.
Проживання в таких центрах достатньо комфортне, кімнати (на 1-2 людини) оснащені за останніми вимогами, ставлення обслуговуючого персоналу до пацієнтів дуже шанобливе й приязне (на відміну від подібних установ в Україні). Щоденні гігієнічні процедури в спеціально обладнаних для інвалідів душових. Тут престарілих не лікують, але за рекомендаціями лікаря роблять фізпроцедури, інсулінозалежним колять інсулін. Якщо людина захворіла, її везуть до лікарні. Тоді оплата подвійна: і за місце в центрі, й за послуги клініки.
Ірина кілька разів була в подібних центрах і розповідає, що харчування там дуже добре:
– Годування централізоване, гарячі страви – раз на день. У проміжках дають булочки, соки, чай, каву. Опівдні на обід збирають усіх у величезному залі-їдальні, на візках привозять тих, хто не може рухатися самостійно.
У більшості центрів є кафе, де родичі можуть зустрітися з тими, хто там проживає.
У кожному центрі видають свою газету, надруковану великими літерами, яку отримує кожний опікуваний. У газеті подають новини з життя центру, короткі відомості про новоприбулих, багато інформації для тренування пам’яті, для створення позитивного настрою й приємних спогадів. Наприклад: хто вам більше подобався у такому-то фільмі за участі Бріджит Бардо, які фільми з цими акторами ви знаєте тощо. Розраховано, що всі спогади повинні бути з активного періоду життя.
Люди знайомляться, підтримують дружні стосунки, гуртуються у групи за інтересами.
Перебування старих хворих людей у подібних центрах має безсумнівні переваги перед тим, коли самотні старики знаходяться вдома: постійний догляд, вчасна медична та психологічна допомога, знаходження у колективі.
Людмила Кучеренко
Матеріал підготовлений за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”
