Суспільна
Служба
України
полтавська філія

Суспільна
Служба
України
полтавська філія

 

Docudays UA у Гадячі. Документальне кіно, яке спонукає до роздумів.

У фокусі XVI Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA цифрова безпека.

Вже четвертий рік поспіль Гадяч зустрічає Docudays UA. Кожного разу, окрім документальних стрічок, фестиваль пропонує глядачам замислитися над глобальними питаннями та викликами, які постають перед суспільством нині: від екології до рівних прав та можливостей.

Головною ж темою цьогорічного Docudays UA є цифрові технології — у сенсі великих можливостей та великих ризиків, які вони розкривають перед людиною. Через запитання «Дозволити програмі змінити вашу свідомість?» фестиваль розмірковує над тим, як змінюється наше повсякдення, звички та способи комунікації з появою цифрових технологій, які нові можливості вони відкривають для дослідження реальності та які загрози, пов’язані з контролем та інформаційною безпекою, криються в цифровій мережі.

Правозахисну складову представляє Всеукраїнська Кампанія проти кібербулінгу, мета якої – зменшення проявів кібербулінгу через інформування суспільства та адвокатування змін до державної політики у сфері прав людини.

Кібербулінг – агресивний, навмисний акт вчинений однією особою або групою осіб з використанням електронних форм відносно жертви, якій важко захистити себе. Як правило, здійснюється неодноразово за певний період часу та характеризується нерівністю сил. Кібербулінг може включати поширення слухів, розміщення неправдивої інформації або неприємних повідомлень, принижуючих коментарів чи фотографій, а також виключення будь-кого з онлайн мереж чи комунікацій. Віртуальний світ, як і реальний, несе низку ризиків, тому потрібно бути вкрай уважним перебуваючи у соціальних мережах.

У кіноконцертному залі «Дружба» відбувся перший кінопоказ. На екрані – фільм данського режисера Йенса Педерсена «Дівчина проти гравітації»

Серед глядачів – учні міського ліцею №1 імені Олени Пчілки, Гадяцького аграрного училища, міської школи № 3 імені Івана Виговського. Вони дивляться фільм про 11-річну Ерденчімеґ. Тато дівчини сидить у в’язниці, мама – колишня п’яничка, у родині четверо дітей. У 8 років дівчинка за щасливим випадком стає вихованкою циркової школи. Але це не хобі, які більшості її однолітків, які також відвідують заняття.живе у столці Монголії, мріє працювати цирковою акробаткою, стати відомою і купити квартиру мамі, татові, та автомобіль для себе. Ще одна мрія дівчини – шостий або сьомий айфон. Але родина дуже бідна. Мама отримує 200 тисяч тенге, айфон кошує 2 мільйони.  І все що залишається Ерденчімеґ, це милуватися телефоном у магазині і наполегливо тренуватися.

Але це дуже важко. У приклад дівчині ставлять успіхи іншої вихованки і Ерденчімеґ відчуває, що більше не може тренуватися.

— Інколи я божеволію і хочу кинути, але сльози не допоможуть. Як ти хочеш стати акробаткою, ти повинен долати труднощі, — говорить Ерденчімеґ

Фільм не лише про дівчинку, яка хоче стати акробаткою, а й про мотивацію – не зупинятися на пів дорозі.

Після перегляду фільму глядачам було запропоновано інтерактивну роботу в групах. Три групи підлітків знімали соціальну рекламу на тему: «Кібербулінг. Поняття та його прояви», «Українське законодавство про кібербулінг. Відповідальність», «Етапи від подання скарги до відповідальності». Інші учасники за допомогою вправи «Світове кафе» поповнювали свої знання з теми « Види спілкування в інтернеті» та «Ознаки кібербулінгу».

У рамках Docudays UA гадяччани також зможуть переглянути документальну стрічку «Чистильники» (режиссери Ганс Блок і  Моріц Різевік), який розповідає про те яким чином модерується призначений для користувача контент в Facebook, а також про вплив такого роду модерації на сприйняття інформації користувачами. Велика частина фільму — це розповіді самих модераторів про особливості своєї роботи, ставлення до неї і цензурування в інтернеті, в цілому.

Це документальний фільм, який буде актуальним для будь-якої сучасної людини, що користується мережею Інтернет. Не всі знають, що існують так звані «цифрові прибиральники», які підчищають в «глобальній павутині» небажаний контент і визначають, що повинні бачити користувачі.

В основі фільму історії людей, чия робота полягає у видаленні потенційно неприйнятного контенту з всесвітньої мережі. Модератори днями і ночами змушені переглядати порнографічні відео, сцени вбивств і насильства, матеріали пов’язані з терором і політичною пропагандою та інші малоприємні матеріали. Потім вони повинні зробити вибір залишити файл в мережі або безповоротно видалити. Їх робота зовсім непомітна, але саме вона часом дозволяє уникнути негативного впливу на світогляд і психіку мільйонів користувачів Інтернету.

У центрі уваги кілька модераторів, які працюють на найбільші інтернет-платформи в невеликій аутсорсингової компанії в Манілі. У кожного з них є захоплююча особиста історія. Подивившись на їх невидиму роботу і усвідомивши, який вплив на людину робить інформація з Інтернету, у багатьох виникне бажання бути обережним у соціальних мережах та інтернет просторі загалом.

У добу цифрових технологій географія стає імажинальною – території та простори пролягають у царині образів, уяви, проекцій. У програмі НАЦІОНАЛЬНІ ГЕОГРАФІЇ. Героїні стрічки «Дві Надії» – 80-річна учасниця фольклорного колективу «Древо» Надія Раздабара із села Крячківка та американка Надія Тарнавська, що виступає у фольклорній моновиставі й навчає народному співу.

Ой, там, на горі, ой, там, на крутій…» — ще звучать рядки пісні фольклорного колективу «Древо» у моїй голові, — ділиться своїми думками після перегляду стрічки Ольга Нікуліна. Дві Надії з різних поколінь та різних світів стали одним цілим завдяки крячківським пісням. Цікаво, що саме їх поєднало? Голос? Зміст? Життєвий сенс? Своєрідний, мабуть пирятинський, ритм? Українські гени? А може — спільна душа нашого народу? Дві сильні жінки. Сильні кожна своєю силою. І слабкі — кожна по-своєму. У обох важке дитинство. Але голос, глибокий, внутрішній, споконвічний, завжди тримав їх у цьому світі. Допомагав з глиняних крихких черепків ліпити себе цілісну. І вдалося! Українська народна пісня — це боже чудо. Триголосся сільської пісні — це взагалі окреме сакральне дійство. Одна жінка -«тримає», заводить пісню. Друга — бере», приймає заспів . Інші — третій голос. Гармонія і ієрархія. А ще — чоловічі голоси. Густі, «смачні», фон і сила. Хіба не диво? Окрема вдячність Ірині Орловій за прекрасну модерацію фільму «Дві Надії» у рамках XVI Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA»

Ірина Орлова