На мою думку, реформи будь-якої галузі – завдання насамперед профільного міністерства. Тому президентські втручання за нормального функціонування державного механізму, як правило, не потрібні. Питання в тому, що якраз «нормального функціонування» й не спо-стерігається. Потужної президентської підтримки потребують «глобальні питання». Найперше, як не дивно (а мо’, й не дивно), державна мова. «Досконале володіння українською мовою», зафіксоване у посадових інструкціях, зали-шається на папері. Тому потрібно впровадити контроль знань української мови серед учителів (авжеж, і фізруків також), викладачів, посадових осіб. Мабуть, і ректори мають час від часу писати диктанти (а ще краще – твори). Потрібно також закріпити позиції кафедр гуманітарної підготовки при неспеціалізованих вищих навчальних закладах та підвищити їх авторитет. І навпаки, переконати філологів, що фізичне виховання важливе для гармонійної особистості. Так і хочеться запропонувати транспарант «Ганьба вузькій спеціалізації!»
У контексті такого лозунгу гарно (хоч і по-садистському) запровадити навчання без відриву від виробництва. Сьогодні – слухаєш на парах про облаштування свердловин, завтра – вирушаєш у вахту. Принаймні, практика має бути не просто для звітності.
Євгенія Найчук – аспірант кафедри теорії літератури
і компаративістики Інституту філології Київського Національного
університету ім. Т.Г. Шевченка
