Суспільна
Служба
України
полтавська філія

Суспільна
Служба
України
полтавська філія

 

Бельгія. Пошанована старість

Бельгійка Еріка Ван Зутфен довго боролася зі своїми недугами. Але вони таки здолали її. Настав час, коли вона не змогла самостійно пересуватися й обслуговувати себе. Втім, жоден з трьох її дітей, які проживали окремо й мали свої сім’ї, не зголосився, як у нас кажуть, догодовувати стару матір.
По-перше, у цій країні так не заведено. По-друге, найняти професійну медсестру-доглядальницю пересічному бельгійцю просто не по кишені. А по-третє, розрахуватися з роботи, щоб доглядати матір невідомо скільки років, означає не лише на позбутися зарплатні (а значить, і засобів до існування), а й у перспективі не отримати (чи недоотримати) пенсійне забезпечення.
Тому у Бельгії розвинена мережа державних і приватних інтернатів для літніх людей (як у нас – будинки престарілих), які там називаються центрами для проживання та відпочинку. - У містечку Мехелін таких центрів більше десятка, – розповідає Ірина Печерська, котра кілька років як виїхала з України до Бельгії на постійне місце проживання. – Вартість перебування у такому центрі досить висока: у середньому 1200 євро щомісяця. Тобто, вдвічі більше за пенсію нашої колишньої сусідки пані Еріки. До того ж вона постійно підключена до кисневого балона, який коштує ще 120 євро на місять, плюс інші процедури – усього до 1800 євро щомісяця. Тому пані Еріка при поміщенні у центр проживання та відпочинку була змушена підписати контракт, за яким її двоповерховий котедж перейшов державі в рахунок оплати за її утримання. Її діти спробували відсудити материн будинок як спадщину, але суд їм відмовив.
Усі активи людини, котра підписує контракт на розміщення її в центр, переходять до спецфонду, в якому відкривається персональний рахунок, на який надходять кошти (пенсії, допомоги, страховки) та гроші від продажу рухомого й нерухомого майна. Ці кошти йдуть на оплату послуг з проживання, лікування, соціального супроводу. Розпорядник таких засобів – державний опікун, зазвичай, юрист. Саме він заздалегідь ретельно вивчає, чи вистачить у людини грошей на перебування в цьому центрі або порадить звернутися в інший, де утримання дешевше.
Якщо кандидату на розміщення у центрі менше 80 років, то він має право скласти заповіт спадкоємцям. А особи старші 80 років за законом не мають права на заповіт і все їхнє майно переходить державі.
Родичі престарілих відвідують їх, купують їм необхідні речі, а чеки надсилають до опікунського фонду для оплати, тому що тільки опікун розпоряджається всіма витратами під контролем членів сім’ї.
Проживання в таких центрах достатньо комфортне, кімнати (на 1-2 людини) оснащені за останніми вимогами, ставлення обслуговуючого персоналу до пацієнтів дуже шанобливе й приязне (на відміну від подібних установ в Україні). Щоденні гігієнічні процедури в спеціально обладнаних для інвалідів душових. Тут престарілих не лікують, але за рекомендаціями лікаря роблять фізпроцедури, інсулінозалежним колять інсулін. Якщо людина захворіла, її везуть до лікарні. Тоді оплата подвійна: і за місце в центрі, й за послуги клініки.
Ірина кілька разів була в подібних центрах і розповідає, що харчування там дуже добре:
- Годування централізоване, гарячі страви – раз на день. У проміжках дають булочки, соки, чай, каву. Опівдні на обід збирають усіх у величезному залі-їдальні, на візках привозять тих, хто не може рухатися самостійно.
У більшості центрів є кафе, де родичі можуть зустрітися з тими, хто там проживає.
У кожному центрі видають свою газету, надруковану великими літерами, яку отримує кожний опікуваний. У газеті подають новини з життя центру, короткі відомості про новоприбулих, багато інформації для тренування пам’яті, для створення позитивного настрою й приємних спогадів. Наприклад: хто вам більше подобався у такому-то фільмі за участі Бріджит Бардо, які фільми з цими акторами ви знаєте тощо. Розраховано, що всі спогади повинні бути з активного періоду життя.
Люди знайомляться, підтримують дружні стосунки, гуртуються у групи за інтересами.
Перебування старих хворих людей у подібних центрах має безсумнівні переваги перед тим, коли самотні старики знаходяться вдома: постійний догляд, вчасна медична та психологічна допомога, знаходження у колективі.

Людмила Кучеренко
Матеріал підготовлений за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”

Залишити відповідь