Суспільна
Служба
України
полтавська філія

Суспільна
Служба
України
полтавська філія

 

Громадські організації – дзеркало суспільства

В українській Конституції йдеться про те, що єдиним джерелом влади у нашій державі є народ. Особисто мені досить туманно уявляється конкретна участь кожного громадянина в долі власної країни. Звісно, середньостатистичний українець щоденною працею здійснює свій внесок у загальний казан. Але доводиться констатувати, що найчастіше громада не надто знається в тонкощах управління. А отже і її роль в державницьких процесах значно менша, аніж могла би бути.
Я веду до того, що фундаментом здорової політики, виваженого державництва в усіх розвинених країнах споконвіку була громадська ініціатива. Наша країна лише починає крокувати цим шляхом. І для неї він тернистий, вкритий каменями спотикання і дрібними краплями сумніву. Насправді не так багато людей зважуються присвятити своє життя громадській роботі – констатує моя співрозмовниця, голова Суспільної служби України в Полтавській області Ганна Кіященко. А ще стверджує, що проблеми галузі однаковісінькі, що в нас, що за океаном.
– Отже, чи здатні громадські організації реально впливати на суспільні процеси? Передусім мене цікавить досвід нашої держави.
– Перед усім, слід дати відповідь на запитання: для чого створюються громадські організації? Їхня поява зумовлена тим, що у групи людей є якась спільна мета. Перш за все люди гуртуються, щоб захищати свої інтереси, або ж просувати їх. Наприклад, товариство інвалідів. Ніби держава і надає цій категорії громадян певні пільги. Втім залишаються якісь потреби, які вона не враховує або ж не може задовольнити. Тому люди об’єднуються в організації, аби отримати ці соціальні послуги. Чи ті, хто працює з ВІЛ-інфікованими. Їхні послуги затребувані, отже їх не надає держава.
– А чому ж держава не хоче взяти на себе зобов’язання – задовольнити потреби тих таки інвалідів чи хворих на СНІД?
– По суті, держава це велетенський організм, він не такий мобільний, як громадські організації. На офіційному рівні можуть не враховуватися якісь потреби, а чи на них може не вистачити коштів, чи держава їх просто не помічає. І це нормально, в усьому світі так ведеться. І от для того, щоб ці проблеми вирішити і виникають громадські організації.
Але на відміну від України, в усьому цивілізованому світі, держава вже зрозуміла, що вирішення деяких питань слід залишити громадським організаціям. Роль владного апарату – забезпечити їх певними ресурсами та коштами, аби ті могли якісно виконувати покладені на них обов’язки.
В той час як за кордоном це питання навіть не обговорюється, в Україні в цій царині великі проблеми. От у Польщі один відсоток від бюджету іде на фінансування громадських організацій.
– А які організації можуть найперше розраховувати на підтримку? Чи є певний принцип відбору?
– Справа в тому, що фінансують не стільки громадські організації, скільки їхні конкретні проекти. При чому напрямки цих розробок підказує місцеве самоврядування. Наприклад, є кілька тисяч інвалідів і вони потребують певних послуг. От чиновники і пропонують громадським організаціям взятися за цей пласт роботи.
Для держави вигідно, що це буде робити не вона чи місцева влада, а саме громадські організації. Вони, як правило, залучають до виконання своїх проектів волонтерів. І це, по-перше, здешевлює проект. А по-друге, волонтери – це люди, яким небайдужа та чи інша справа. Найбільш ефективно працюють ті громадські організації, де є особи, яких безпосередньо торкається ця проблема. Якщо це інваліди, то їхніми справами займаються або ті, в кого це нещастя трапилося з родичами, або ж самі активісти опинилися на інвалідному візку. Саме вони найкраще розуміють ситуацію, бачать її, відчувають і здатні знайти ефективні шляхи вирішення. Це стосується і наркозалежних чи ВІЛ-інфікованих.
– А чи здатні в Україні, і зокрема на Полтавщині, громадські організації реально впливати на ситуацію? Чи наша держава їм допомагає? А якщо ні, то принаймні, чи не заважає? І чи рахуються можновладці з тим, що громадські організації пропонують?
– Громадські організації здатні діяти, якщо їх підтримати, так би мовити, інституційно. Бо перш ніж казати, що у нас громадські організації погано працюють і що вони не можуть надавати певних послуг, влада має запитати себе: а яким чином ми їх підтримали? Бо для розвитку потрібно задовольнити базові потреби організації. Елементарна наявність приміщення, коштів для того, щоб оплатити його чи надання приміщення взагалі безкоштовно. Потрібні також кошти на сплату рахунків за телефон, комунальні послуги. Ну і звісно, фінансування для утримання мінімального штату працівників. Лише волон-терами справа не обходиться, має бути одна чи дві людини, на яких організація тримається, і за цю працю вони повинні отримувати кошти.
В інших державах, які розвивалися подібно до нашої, наприклад в Польщі, багато було зроблено можновладцями, для того, щоб розвинути громадські організації, надати їм допомогу. Це і сприяння в навчанні, де початківці дізнавалися про засади створення таких осередків, особ-ливості ведення бухгалтерії, звітності, іншої паперової роботи тощо.
І в написанні проектів теж потрібно допомагати людям. У Полтаві проводять конкурс проектів. Був, зокрема, напрямок для людей, які працюють з інвалідами. Те що люди хочуть зробити – цікаве і корисне, але вони не вміють оформити заявку, фахівці знаходять в ній купу недоліків. Просто активісти не навчені цього робити. Тому, коли буде підтримка і сприяння у цьому, то громадські організації почнуть краще розвиватися.
– Перебуваючи за кордоном, ви бачили звісно, як працюють ваші колеги там. Якщо порівняти іноземні громадські організації і наші, наскільки відрізняються особливості їхньої роботи?
– Проблеми наших громадських організацій і зарубіжних, навіть тих, що діють у Сполучених Штатах, дуже подібні.
Коли я їхала у 2000 році стажуватися в Америку, думала, ну що ми можемо побачити у цій багатій країні? Чому вони нас збираються навчати, коли ми щойно вийшли з Радянського союзу, в нас ці громадські організації з нічого повстали, образно кажучи, з попелу. Як виявилося, за океаном такі самі проблеми, як і у нас. Нам показували жіночу організацію, яка називалася, здається, «За мир!», так от, вони збираються на квартирі по черзі то у голови, то ще у когось. Я думала, що їх активно підтримує громадськість! Насправді ж, під час акцій кілька представників стоять на вулиці зі своїми плакатами, листівками, а поряд байдуже проходять люди. Одне слово, небагато людей громадсько активних, що у нас, що у них. Щоб їх розворушити, треба прикласти зусилля.
– В розрізі часу, сучасних політичних процесів, суспільних тенденцій, у вирішенні яких питань найефективніше можуть допо-могти саме громадські ініціативи?
– Для початку зазначу, що громадські організації за своїм спрямуванням діляться на дві категорії: ті, які надають соціальні послуги і ті, які є каталізаторами певних змін у суспільстві. Хоча одна організація може прагнути і до того, і до іншого водночас. Наприклад така, що працює з ВІЛ-інфікованими. Нею проводяться тренінги, консультації. Разом з тим активісти хочуть, аби інфікованих людей сприймали в суспільстві нормально, щоб хворим дітям дозволяли учитися разом зі здоровими, за умови, якщо це безпечно. Але для цього ми потребуємо відповідного законодавства чи рішення, затвердженого на рівні хоча б місцевої влади. І ці дії називаються громадянським представництвом. Тобто, якщо організація разом з іншими досягне того, що з’явиться документ, де буде виписано, що таких дітей, зі статусом ВІЛ заборонено дискримінувати, це означатиме їх захист на рівні закону.
– А які передумови для виникнення громадської організації? Що за рушійна сила змушує людей об’єднуватися?
– Насправді громадські організації – це дзеркало суспільства. Бо якщо їх створюють для захисту інвалідів чи ветеранів, значить існує така проблема в суспільстві. Якби проблем не було, люди б не об’єднувалися. Вони гуртуються тільки тоді, коли бачать перешкоди. І вже коли активісти зібралися разом і мають певні проекти, виникає можливість показати ширше суспільству, що та чи інша проблема існує. От, наприклад, проблема з бар’єрністю. Коли ти не на візку, ти її не помічаєш, навіть не звертаєш увагу на це. А люди, які самі опиняються в такій ситуації, одразу відчувають, що вони в зовсім іншому місті живуть, ба навіть в іншій країні. Тобто, щоб відчути проблему, треба опинитися в певних умовах. А коли люди із схожими думками об’єднуються, вони можуть осягнути цей пласт значно ширше та глибше, і відповідно більше розповісти суспільству, ефективніше вирішити питання категорії, інтереси якої вони представляють.
– А як щодо ґендерного аспекту у громадській діяльності? Бо, наприклад, у владних кабінетах рішення приймають переважно чоловіки, ну і, звісно ж, з жін-ками не радячись…
– Для того, щоб рішення приймалися правильні і дієві, при їх обговоренні ґендерний аспект надзвичайно важливий. Адже ті ж таки чоловіки, які б вони розумні не були, все одно чогось не враховують. Передусім, точки зору жінки, як вона дивиться на ці проблеми, як їх розуміє. Вони ніколи не були на місці жінки, і не розуміють багатьох нюансів, бо їм цього не дано. Тож, коли якесь питання однаково стосується як чоловіків, так і жінок, необхідно щоб його обговорювали і ті, і ті. Так само, якщо ця проблема торкається інвалідів, вони повинні бути учасниками дискусій. Таким чином, можна дізнатися про різні точки зору на одне і те ж питання, і найголовніше, думку тих, кому воно близьке. Саме люди, яким болить невирішена проблема, розповідають набагато більше, ніж ми можемо собі уявити. Ті ж депутати, якими б вони розумними не були, все не можуть знати та відчувати.
– Складається враження, що громадські організації нині подібні до партій: їх багато, у них однакові цілі, а результату не видно. Це тому, що між ними немає консолідації дій і як наслідок – результату?
– Насправді, те що їх засилля – помилкове враження. Багатьом здається, що активісти постійно на виду, їм заздрять, бо вони ніби весь час гранти отримують, і гроші в них постійно є. А потім, коли люди потрапляють у цю круговерть, то бачать, що все не зовсім так. Адже ця робота вимагає значних зусиль, і насправді приносить не так багато грошей. На жаль, я вже переконалась, що така думка панує. У декого складається враження, що під вибори нас осипають золотом. Тим часом нормальні громадські організації, які належно виконують свої обов’язки, взагалі нікого не підтримують на виборах, принаймні не повинні підтримувати. Окрім, звісно, інтересів своїх членів або взагалі громадських інтересів.
– Але ж такі судження нізвідки не беруться. Певно, що на все є свої причини.
– Громадських організацій, повторюся, не так багато. В інших країнах їх значно більше. Раніше я думала, що нелогічно брати участь в роботі одразу кількох громадських організацій, а з’ясувалося, що в інших країнах відбувається саме так. Інтереси можуть поєднуватися. Це нормально, коли ти хочеш захищати екологію, а разом з тим – права жінок. Відповідно розгортаєш діяльність одразу в двох напрямках.
Справді, в нас багато створюють громадських організацій. Ті починають працювати: отримали один грант, другий. Потім гранти закінчилися, а сталого розвитку організації немає. Бо для того, щоб вона існувала, я наголошую, повинен бути маленький, але стабільний прибуток. За відсутності цього вона просто зникає. Адже як можна все утримувати без надходжень?
Я вважаю, що держава повинна зрозуміти – існування громадських організацій та їхня ді-яльність підтримує та розвиває громадянське суспільство. І все це працює на демократичну державу. Тому можновладці мають усвідомити: для них краще підтримувати громадські ор-ганізації, які працюють з дітьми, з інвалідами, з молоддю, зі студентами, аніж потім витрачати шалені гроші на утримання тюрем. Краще вкласти ці гроші в розвиток громадських організацій і суспільства, ніж потім лікувати наслідки.
У наступному номері до вашої уваги друга частина розмови з Ганною Кіященко. Мова йтиме про те, які якості повинна мати людина для роботи в громадській організації. Окрім того, ви дізнаєтеся про реальні здобутки полтавської громади та про те, чому ни-нішнім можновладцям слід було б пройти «курс молодого бійця» в лавах громадських організацій.

Олена Задорожна

Про організацію:
Місія Полтавської філії Суспільної Служби України: cприяння гуманізації суспільства шляхом проведення культурно-освітньої роботи та надання соціально-правової допомоги найбільш вразливим верствам населення. Сприяння розвитку підприєм-ницьких ініціатив.
Ініціаторами створення організації в Полтаві були Ганна Кіященко, Олена Терник, Ганна Дениско, Петро Библів, Петро Ротач, Орися Ковалевич, Галина Пустовіт.
Велику організаційну і фінансову підтримку надала Суспільна Служба українців Канади, зокрема Валентина Цурковська, Федір Ткаченко, Марія Стебельська, Оля Даниляк, Зиновій Дуда.
Свою безпосередню діяльність організація розпочала ще в 1992 році: надавала матеріальну допомогу малозабезпеченим громадянам, дітям-сиротам, студентам; опікувалася вихованцями школи-інтернату №2 м. Полтави та Андріївської школи-інтернату в Новосанжарському районі.
З 1993 по 1999 рік Полтавська філія ССУ опікувалася відпочинком та вихованням дітей з малозабезпечених родин.
Починаючи з 1998 року допомагала своїми консультаціями захищати права громадян.
Працювали над законопроектами Верховної Ради “Про охорону праці”, “Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”, “Про партії”, Цивільний кодекс, передали свої поправки та зауваження у Верховну Раду.
З 1999 по 2009 рік було виконано більше двох десятків проектів за фінансової підтримки різних фондів, спрямованих на просвіту та забезпечення прав виборців, навчання представників громад-ських організацій, депутатів місцевих рад, сільських та селищних голів, журналістів, вчителів, підприємців, правову просвіту молоді, підвищення ефективності надання соціальних послуг місцевим громадам, підвищення якості адміністративних послуг.
Організація здійснила видання творів талановитих українських письменників з діаспори, які ніколи раніше не видавались в Україні: романів Олекси Ізарського “Полтава”, “Столиця над Ізаром” та “Щоденників”, повісті Ігоря Качуровського “Залізний куркуль”. Ці книги були підготовлені до друку волонтерами організації: Аллою Анненковою, Петром Ротачем, Ганною Дениско.

Коментарів: 3

  1. Доброго дня мені б було цікаво дізнатися про Вас більше. Особливо що пропонуєте нового в темі НАРОДОВЛАДДЯ?? Близька мені маю деякі думки та бажання спілкуватися, взаємодіяти.

  2. Доброго дня, Юрій. Відносно тематики яка вас цікавить, на даний момент наша організація займається дистанційним навчанням Центру Польсько-Української Співпраці у Красніку. Щодо ідей, співпраці та з інших (більш конкретних) питань пишіть на нашу пошту pfssu@i.ua

  3. Богдана

    Доброго дня!
    Де можна прочитати другу частину розмови з Ганною Кіященко?
    Буду вдячна, якщо зможете написати конкретне посилання на сторінку.
    Дякую.

Залишити відповідь