Суспільна
Служба
України
полтавська філія

Суспільна
Служба
України
полтавська філія

 

“Там люди стали рабами…”

Зустріч - Там люди стали рабами - студенти філологічного факультету Полтавського національного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка11 квітня ми відзначаємо Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів. Полтавська філія Суспільної служби України зараз реалізовує проект, спрямований на допомогу жертвам нацизму, а найбільш постраждалими вважаються колишні в’язні концтаборів. Саме в рамках цього проекту 4 квітня у приміщенні Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України було організовано зустріч студентів філологічного факультету Полтавського національного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка з колишнім в’язнем концентраційного табору Сергієм Іларіоновичем Рибалкою.

“Життя в концтаборі – це трагедія. Там люди стали рабами,” – саме цими словами розпочалася розповідь про тяжке життя колишнього в’язня. “16 травня я потрапив туди і пробув 3 роки. Я знаю там кожен камінь”. 41-го року Сергія Іларіоновича разом з іншими юнаками та дівчатами вивезли з України в Дрезден, потім в Хемніц, де “продали якомусь високому німцю”. Разом із товаришем спробували втекти, але не вдалося, їх відправили в Гестапо в Карлових Варах, потім – тюрма в Нюрнберзі. Зрештою, Рибалку відправляють до концентраційного табору в Льосенбурзі, де він відбував покарання до 23 квітня 1945 року. “В’язні концтаборів були засуджені довічно, вони повинні працювати і померти в таборі. Звідси ніхто не виходив на свободу, хіба через трубу димом,” – згадує наш гість.
колишній в'язень концтабору С.І. Рибалка
Сергій Іларіонович показав студентам зразок форми концтабору: “Мені видали форму з номером 135 і червоним трикутником – це був мій “паспорт” політичного в’язня. З цього моменту людина втрачає ім’я й прізвище, батьківщину й свободу…”

Молодь захоплено слухала 88-річного чоловіка, який то зі сльозами на очах, то з посмішкою розповідав про тяжкі випробування, які випали на його долю. Під час зустрічі в аудиторії виникало чимало питань до гостя:

Про що Ви найчастіше думали, коли перебували в таборі?
В таборі найбільше хотіли наїстися… А також чекали, коли нам дозволять написати листа додому.
Чи були серед Ваших товаришів зрадники?
Нас часто карали за підготовку до втечі. А про це хтось же доносив. Отже, зрадники були і немало.
“20 квітня 1945 року наш табір почали евакуйовувати. Ми пішли маршем смерті. Йшли три дні, йшов дощ, їсти нам нічого не давали. Якщо хтось падав охорона відразу його добивала. Ціллю було знищення ув’язнених. Ми йшли в небуття.”

23 квітня поблизу міста Хамм американська армія визволила колону ув’язнених.

Сергію Іларіоновичу Рибалкові пощастило вибратися з концентраційного табору живим і повернутися в Україну. Зараз він живе повним життям, виховав дітей і тішиться онуками. Але весь той жах, який йому довелося пережити в нацистських тюрмах і таборах назавжди залишив болючі шрами на тілі та душі. Цього дня ми всі разом з нашим гостем пережили цю історію знову, відчули весь його біль, розділили кожну посмішку і кожну сльозу. Ми дякуємо Сергію Іларіоновичу за прекрасну зустріч, за емоції, які ніколи не забудуться.
Зустріч - Там люди стали рабами - студенти філологічного факультету Полтавського національного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка
“Війна залишила криваві сліди в душах її учасників, жертв нацизму, в’язнів концтаборів, і ми, сучасне покоління, повинні пам’ятати і шанувати цих людей. Такі зустрічі підтримують вогники пам’яті в наших серцях. Дякую вам!”

Очерідник Марина, студентка

“Історія життя Сергія Іларіоновича вразила до глибини душі. Його розповідь дозволила відчути всі прикрощі тих страшних моментів. Мені дуже сподобалося, що він розповідав не лише про погане, його розповідь була насичена епізодами, які показували, як в’язні стояли один за одного, допомагали, підтримували й не втрачали надії повернутися додому. З радістю б відвідала ще зустрічі з Сергієм Іларіоновичем. ”

Ільїна Тамара, студентка

“Мені дуже сподобалась зустріч із Сергієм Іларіоновичем. Стоїть старенький маленький дідусь і розповідає про жахливу сторінку свого життя, і ці його одкровення не можуть залишити байдужими, торкаються кожної зі струн душі, викликаючи то посмішку, то глибокий біль, то сльози.

Я рада, що прийшла сьогодні на зустріч з цією людиною. Людиною з великої літери”

Свічкар Аліна,
Студентка факультету філології та журналістики ПНПУ

Залишити відповідь