У поліцейській державі, в яку де-факто перетворилася Україна, важко говорити про дотримання прав будь-якого громадянина незалежно від національності. Та найгірше, мабуть, рома (циганам). Серед тисяч повідомлень кримінальної хроніки про злочини (без зазначення того, що вони скоєні українцями чи росіянами) ви завжди побачите кілька, в яких обов’язково підреслена етнічна приналежність правопорушників – «циганської зовнішності», що таврує всіх представників ромського народу і є одним з виявів ксенофобії. Так, рома справді легко відрізнити від слов’ян, чим і користаються недобросовісні українські міліціянти, запроваджуючи так званий «фейс-контроль», тобто, незаконно зупиняють, вимагають пред’явити документи, затримують, дактилоскопіюють і т.д.
Таке 6 грудня ц.р. трапилося на вокзалі у Миргороді. Двоє ромок і двоє ромів чекали прибуття їхнього поїзда, щоб їхати додому на Луганщину. До Миргорода вони приїздили на похорон. Окрім цвинтаря та будинку родини померлого ніде не були. Але п’ятеро правоохоронців загребли рома до відділку, не зглянувшись на те, що у людей пропадуть квитки (кожен по 100 грн.) і що син покійника привіз міліціонерам свідоцтво про смерть батька.
Керував «операцією» начальник карного розшуку Миргородського МРВВС Василь Кириченко, якого у місті поза очі люди називають «беспредельщиком». У циган забрали квитки, паспорти і гроші – майже 2300 гривень, а також 4 пляшки вина й горілки. Жінок змусили роздягтися, щось шукали в їхніх речах.
Циган тримали близько трьох годин. Принижували, залякували. Міліціонери не представилися, їх було не менше 5 чоловік, вони то заходили, то виходили з кабінету. Конкретних звинувачень не пред’являли. Казали, що всі цигани – злочинці, яких треба садити в тюрму. Старший серед рома Василь Кроліченко сказав, що він служив в Афганістані й не розуміє, чому зараз міліціонери чинять таку наругу над ним. «Та що ти брешеш, ні в якому Афгані ти, циган, не служив!», кричали міліціонери. А потім один коп, якого всі називали Серьожею, взяв дезодорант, спрямував струмінь на голову Василя Кроліченка й пихнув запальничкою. Волося на голові зайнялося. При цьому цей Серьожа реготав. Йому приносило задоволення мучити й принижувати людей, що годилися йому в батьки.
Олену Петренко, яка була в окремому кабінеті, допитував сам В.Кириченко. Він кричав на неї, погрожував, обзивав, хапав за руки, бив папкою по обличчю, жбурнув їй в обличчя її сумку. На крик і шум до цього кабінету зайшла 62-річна хрещена мати Олени Клавдія Карабоненко, яка зажадала пояснення від Кириченка, на якій підставі він так поводиться з дівчиною. Але Кириченко матюком вигнав Карабоненко з кабінету.
Близько 1-ї години ночі 7 грудня луганчан відпустили, загадавши прийти на 9-ту ранку.
Наступного ранку рома прийшли на 9-ту годину ранку у Миргородський МРВВС. Довго чекали, поки закінчиться планірка. Доки цигани чекали, я встигла повідомити про НП заступнику начальника ГУМВС у Полтавській області Олекасандру Острянину і мала телефонну розмову з в.о. начальника мирогородської міліції Володимиром Піскуном. Останній дав своєму підлеглому В.Кириченку, м’яко кажучи, не позитивну характеристику, розповів, що на нього чимало скарг. Але на запитання, чому ж керівництво міськрайвідділу не поставить на місце Кириченка, спантеличив відповіддію: «Та на нього немає ніякої управи!» Через півгодини, власне, це підтвердили і луганська рома, яких відпустили з міліції. Начхати миргородським копам навіть на те, що про їхній «беспредел» вже знає й ГУМВС: із відібраних (точніше, вкрадених грабіжниками у погонах, давайте називати речі своїми іменами) 2300 гривень циганам повернули тільки 1600. Обгрунтували тим, що, мовляв, ті, міліціонери, які вилучали гроші вчора, вже закінчили свою зміну й пішли… додому.
В.Піскун сказав, що вважає затримання циган цілком законним, що його підлеглі своїх повноважень не перевищували, а службове розслідування проводитиме тільки тоді, коли від скаржників буде офіційна заява. Розрахунок був на те, що рома бояться скаржитися, не знають, куди скаржитися, часто вони неграмотні. І цього разу все минуло б «без шуму й пилу», якби не втрутилася громадська правозахисна організація – Полтавський обласний медіа-клуб. До речі, є підстави припустити, що керівник не лише потурає своїм підлеглим у порушенні закону, а й що його лояльність підкріплена грошовими знаками. Мене здивувало те, що навіть в обласній міліції я не почула й слова обурення діями миргородських міліціянтів, наче йшлося про абсолютно звичне й нормальне. Чи так воно і є?
Адже якщо навіть за численні смерті молодих і здорових людей у райвідділах ще ніхто з міліціонерів не покараний, то «обсмалити» людину наче свиню, принизити її людську гідність у середовищі правоохоронців, певно, взагалі розглядається як невинний жарт.
А доки у прокуратурі Полтавської області, обласній міліції розглядаються скарги луганських рома, начальник миргородського карного розшуку В.Кириченко натякнув Ігорю Сідненку, у якого помер батько і до якого приїздили родичі з Донбасу, що якщо ті не заберуть скарги, то у нього… можуть знайти наркотики…
Людмила Кучеренко,
президент Полтавського обласного медіа-клубу
