Коли Василю Олексійовичу Дризі запропонували обійняти посаду головного лікаря Новосанжарської центральної районної лікарні, він вагався недовго. Хоч робота у міськрайонній МСЕК йому подобалася, але роками щодня їздити з Нових Санжар за 35 кілометрів до Полтави втомило і його, й родину.
Сесія районної ради у червні 2007 року підтримала кандидатуру В.О.Дриги, до речі, депутата обласної ради у 1998-2002 роках. Єдине, що його тоді насторожило у виступі голови райради Юрія Лебедина, що контракт з головним лікарем той запропонував укласти лише на… три місяці. Депутати ж проголосували за річний термін.
Стан, у якому отримав лікарню Василь Дрига, «ні словами сказати, ні пером описати». За двадцять з лишком років з часу введення її в експлуатацію у багатьох приміщеннях навіть косметичного ремонту не робилося. Доки піднімався сходовими майданчиками у кабінет, начитався матюків на давно не фарбованих панелях. Занедбаність «перла» з усіх кутків. Котельня не була готова до зими. Взагалі все лікарняне господарство аж волало про допомогу, однак про необхідні на капітальний ремонт кілька мільйонів гривень годі було й мріяти.
І все ж гроші з’явилися. На прохання голови РДА Миколи Долини «Полтавська газонафтова компанія» перерахувала на рахунок ЦРЛ 616 тисяч гривень спонсорських коштів. Англійці давно видобувають вуглеводні у Новосанжарському районі, але чомусь раніше на соціально-економічний розвиток території надходили крихти від потужного інвестора. Коли ж головою райдержадміністрації у 2005 році став М.Долина, він домігся, що офіційна допомога від газонафтової компанії збільшилася в кілька разів. Пізніше газовики за свої кошти закупили й подарували лікарні три автомобілі «швидкої допомоги».
Василь Олексійович з ентузіазмом узявся за наведення порядку. Було капітально відремонтовано інфекційне відділення, лікарняну котельню, каналізацію, закуплено нові газові котли для протитуберкульозного та інфекційного відділень, повністю поміняно водогін, відновлено дахи автогаража, пральні, котельні, переходу адміністративного корпусу та третину даху головного корпусу, що була зірвана смерчем, обновили крильце і пандус. Доводилося економити на всьому. Приміром, близько 120 тисяч гривень заощадили на фарбуванні майже 550 вікон лікарні, бо зробили це силами персоналу. І все ж на все «газонафтових» грошей не вистачило. Три поверхи головного корпусу залишилися невідремонтованими. В.Дрига «дістав» райраду і РДА вимогами придбати дизельелектростанцію, адже зникнення електроструму в операційній чи пологовому відділенні може коштувати пацієнту життя. Також домовився з британцями про те, що вони придбають для ЦРЛ апарат УДЗ.
Василю Дризі довелося налагоджувати й дисципліну, а також домагатися професійного й сумлінного виконання посадових обов’язків. Прийняв він лікарню з показниками дитячої смертності 20-22 дитини на тисячу новонароджених (при обласній 7-8) й материнської – 2 (в області було 3), а за рік його роботи не трапилося жодного такого випадку.
Неприємності з’явилися, як грім серед ясного неба. Причому звідти, звідки головлікар менше всього чекав. Замість подяки за високі темпи ремонтних робіт й успішно проведену на базі ЦРЛ колегію облздоровуправління (таки встиг до початку опалювального сезону) очільники райради висловили невдоволення тим, що кошти на ремонт ЦРЛ не пройшли через районну раду. Мовляв, спонсорську допомогу треба перерахувати у спецфонд райради, а потім депутати вирішуватимуть, куди їх спрямувати, натякаючи, що є нагальніші потреби, ніж ремонт ЦРЛ.
В.Дрига знав про конфлікт між головою РДА членом УНП М.Долиною та головою райради «нашоукраїнцем» Ю.Лебедином, але щоб у взаємному поборюванні добалакуватися до нісенітниць (Долину чомусь звинувачували в особистій зацікавленості лікарнею) і підводити головного лікаря під кримінал, відверто кажучи, не чекав. Між двома керманичами району він опинився, мов між молотом і кувадлом. Як повернути сотні тисяч гривень, коли з підрядниками укладені угоди й незабаром треба сплачувати за виконані роботи?! І як можна з рахунку лікарні в держказначействі перерахувати кошти у районний фонд, де акумулюються спонсорські пожертви, адже комунальний лікувальний заклад – не благодійна організація?! Тим більше, що у кінці року сесія райради таки затвердила збільшений на спорнсорські гроші бюджет ЦРЛ.
Одно слово, гроші Дрига не віддав. І поплатився.
Спочатку відчув усі принади перевірок УБОЗу і СБУ за сигналами заступника голови райради Б.Федоренка. Нічого не знайшли. А потім сесія районної ради (у Ю.Лебедина там була своя більшість, яка проводила будь-яке рішення за його бажанням, ну зовсім, як тепер у парламенті) 10 червня 2008 року припинила контракт з В.О.Дригою і звільнила його з посади, незважаючи на те, що обласне управління охорони здоров’я на прохання РДА двічі погоджувало кандидатуру В.О.Дриги на посаду головного лікаря Новосанжарської ЦРЛ, відзначаючи «стабільну роботу лікарні й позитивну тенденцію в якості медичного обслуговування за період його роботи».
Звісно, В.Дрига подав до суду позов про поновлення на роботі, адже контракт з ним так і не був укладений. У своєму запереченні на позов райрада стояла на тому, що звільнення законне, бо Дригу брали на роботу на рік. А причиною непродовження контракту було названо те, що він… «проігнорував проходження курсів спеціалізації за фахом «Організація і управління охороною здоров’я» (хоча направлення на курси райрада йому не видавала).
Щоправда, до заперечення завбачливо була додана копія листа «членів колективу районної лікарні» до райради, датована липнем 2008 року, в якому вони запевняли, що не бажають працювати з таким горе-керівником як Дрига, й стверджували, що лист до райради, надісланий у травні, в якому цей же колектив просив продовжити трудовий контракт з Василем Олексійовичем на три роки, був написаний «під тиском».
Хоч підлість і зрада нині дуже поширене в суспільстві явище, звикнути до цього неможливо. Особливо зрада тих, кому не одноразово допомагав у скрутних ситуаціях і навіть рятував життя у прямому сенсі (Василь Олексійович – лікар-хірург).
Передумав багато за цей час. Довго не йняв віри, ну навіщо йти на державну службу й робити заручниками неадекватних власних амбіцій увесь район?! Чому запорукою успішної кар’єри є не професіоналізм і не відданість роботі (днював і ночував у лікарні), а вміння догоджати тому, від кого залежиш, і виконувати його забаганки?!
Коли через півроку після звільнення в Новосанжарській райраді дізналися, що В.Дрига шукає роботу в Полтаві (а як інакше, коли в сім’ї троє дітей, один з яких вже студент), за підписом голови Ю.Лебедина до голови облради, заступника губернатора та начальника облздоровуправління полетіла така депеша-характеристика, що й у тюрму, як мовиться, не приймуть: «…ігнорував депутатів та рішення сесій райради, неефективно використовував бюджетні кошти та комунальне майно…» Щоправда, якраз у тюрму його й узяли: в обласне управління Держдепартаменту з питань виконання покарань…
Тут я не втримаюся від репліки: хто б казав, тільки не Лебедин! Єдиний в Україні голова райради, який одразу після обрання у 2006 році з’являвся на робочому місці лише по понеділках, а потім вирішив, що й раз на місяць буде достатньо, решту часу проводив у Харкові, де знаходиться його бізнес. На початку 2009 року голова фракції НС «Наша Україна» у райраді Світлана Джала публічно вимагала від першого номера виборчого списку НСНУ Ю.Лебедина, щоб той пішов у відставку разом зі своєю командою. Підстава: не спілкується з депутатами, люди не можуть потрапити до нього на особистий прийом, ініціює звільнення з посад неугодних керівників районних галузевих установ і навіть голови РДА, облКРУ за результатами ревізії у 2008 році встановила фінансових порушень у райраді на суму 172 тисячі гривень, фонд зарплати райради у 2008 році був перевищений на 100 тисяч гривень і т.д.
Хто мав справу з судом, тому не треба пояснювати, що значить шукати справедливість у вітчизняних храмах правосуддя. Тим більше, що через фінансову скруту В.Дрига не зміг дозволити собі найняти «суперового» адвоката. А районна рада (за це проголосувала пролебединська більшість на сесії) нахабно відібрала у територіальної громади 100 тисяч бюджетних гривень (вони могли б піти на дороги, дитсадки, ФАПи тощо) на участь адвоката у судових процесах проти незаконно звільнених голови РДА М.Долини та головлікаря ЦРЛ В.Дриги. Якщо воювати, так на всю котушку й за народні гроші, вирішили прихильники Лебедина! Якби вони ще сказали, в і’мя чого?!
Два з половиною роки тривала судова тяганина. Причому Новосанжарський районний суд відмовив В.Дризі у задоволенні позову, а апеляційний суд Полтавської області своїм рішенням від 2 вересня 2010 року поновив його на посаді. Та не встигли висохнути чорнила на судовому рішенні, як у новосанжарській районній газеті «Світлиця», єдиним засновником якої є районна рада (тепер вгадайте з трьох разів, кого вона хвалить і кого вона гудить), з’явилася публікація головного редактора Олександра Зінченка, в якій він цитує виступ голови райради Ю.Лебедина на зборах колективу ЦРЛ, де обговорювали питання, чи варто повертати Дригу в лікарню: «Виконати рішення суду – значить піти проти волі депутатського корпусу, всіх представників медичної галузі, проти всієї громади Новосанжарщини. Нинішня очільниця медичної галузі Ольга Гиря абсолютно влаштовує колег і районну владу, проявила себе грамотним адміністратором». Як на мене, справді грамотне адміністрування не сумісне з тим, що дільничні лікарі в селах відмовляються виходити на виклики в циганські сім’ї, що «швидка допомога» з ЦРЛ за виїзд у село вимагає гроші, що житель району помер в обласній лікарні, оскільки новосанжарські медики запізно діагностували у нього гнійно-перфоративний апендицит і що пацієнтка з реанімації ЦРЛ загинула, викинувшись з вікна. Але про такі «темні» сторони місцевої медицини «Світлиця» ніколи не пише, певно, сповідуючи принцип: менше знатимуть (читачі) – краще спатимуть…
Апофеоз статті О.Зінченка, в якій автор опустився до особистих образ на адресу В.Дриги, – «умозаключеніє», яке ілюструє печерний рівень правосвідомості не лише редактора, а й його кураторів: «Для поновлення Дриги на посаді, крім рішення суду, інших суттєвих підстав немає…» Оце вже, називається, приїхали! Невже Новосанжарський район – це така собі «вільна зона», вільна від дотримання законів, де посадовці діють за принципом «что хочу, то и ворочу»?! Не вистачає тільки тачанок і полотнищ з гаслами: «Анархія – мати порядку!» А як же Конституція України, відповідно до ст.124 якої судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України?!
Однак, на жаль, дуже схоже на «зону». Спочатку райрада відмовила В.О.Дризі у поновленні на посаді, мотивуючи тим, що нинішній головний лікар ЦРЛ О.Гиря має бути попереджена про звільнення за два місяці. Суд поставився до цього з розумінням і відстрочив поновлення на два місяці, хоча саме такі випадки регулює п.6 ст.40 КЗПП. Але й після цього голова райради Ю.Лебедин саботував поновлення В.Дриги на роботі.
Сьомий місяць як суд вирішив спір на користь Василя Дриги, котрий має 30 років лікарського стажу, 14 з яких на керівних посадах. Але можна вважати, що того вертикту взагалі не було, адже виконавче провадження щодо виконання судового рішення є завершальною стадією судового процесу. Уже двічі державна виконавча служба штрафувала Новосанжарську районну раду за безпідставне невиконання рішення суду, втім, ні попередній голова ради Ю.Лебедин (він перейшов у Партію регіонів і на останніх місцевих виборах навіть став депутатом обласної ради), ні нинішній – Володимир Левицький – не хочуть на виконання рішення суду видавати розпорядження про поновлення В.Дриги. Хіба це не корупція?
На сесії напередодні Нового року, де розглядалося питання про поновлення Дриги (й відмовили йому в цьому), аплодисменти, як пише комунальна газета «Світлиця», зірвав виступ депутата райради Володимира Петрушка (один з тих, хто свого часу голосував за виділення на адвокацію райради 100 тисяч бюджетних гривень): «Нехай Дрига судиться з кожним депутатом, що проголосував за його звільнення, а не з районним бюджетом, що наповнюється силами всієї новосанжарської громади, з якої суд вимагає стягнути на користь позивача 100 тисяч гривень відшкодування. Ми тут хто – депутати чи простаки?..» Якесь дежавю, б-р-р-р… Аж страшно. Й сумно. Адже депутатами апріорі мали б бути найрозумніші й найморальніші представники районної громади з державницьким підходом до вирішення проблем. До того ж жодному з депутатів минулого й нинішнього скликання Василь Олексійович особисто нічого поганого не зробив. Звідки ж така ненависть, така насолода від того, щоб зламати людську долю об коліно?!
Підрозділ примусового виконання рішень подав до прокуратури Новосанжарського району подання про порушення кримінальної справи проти посадових осіб Новосанжарської районної ради за ст.97 КПК України (невиконання рішення суду). Прокуратура відмовила в порушенні кримінальної справи на підставі ч.2 п.6 КПК України (відсутність в діях складу злочину). Вочевидь, Новосанжарщина – не лише територія, вільна від дотримання законів України, а й від здорового глузду: невиконання рішення суду про поновлення є, а винних у цьому невиконанні… немає. Тільки 16 лютого 2011 року прокурор Новосанжарського району спромігся винести протест на рішення сесії райради від 29 грудня 2010 року про відмову в поновленні Дриги, який до цього часу не розглянутий. То що це, якщо не корупція?!
Не допомогло В.Дризі ні звернення до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, ні до Президента, ні до прем’єр-міністра України, ні до народних депутатів, не кажучи про інстанції обласного рівня. Прокуратура області відсторонено спостерігає.
Василь Дрига збирається звернутися до Європейського суду з прав людини зі скаргою на невиконання рішення національного суду. Тільки де гарантія, що навіть після позитивного вердикту Страсбурга його буде поновлено на роботі, адже останнім часом Україна ігнорує навіть рішення Європейського суду…
Людмила Кучеренко,
президент Полтавського обласного медіа-клубу
