У європейських країнах, де давно вже сформувалися принципи демократії, увага влади до думки громади ні в кого не викликає подиву. Днями з Лондону повернулися троє полтавців, котрі вивчали досвід Європарламенту, а також урядів Бельгії й Великобританії щодо співпраці влади й громадських організацій.
Волонтери із ГО — дешевші
– Наша поїздка відбулася в рамках міжнародного проекту «Посилення громадянського суспільства через кордони для розвитку демократії», що фінансується Фондом підтримки демократії ООН, – розповідає керівник робочої групи, голова Полтавської філії Суспільної служби України Ганна Кіященко. – Спочатку ми відвідали Брюссель (Бельгія), де зустрічалися з членами Європарламенту та Європейської комісії, а вже потім вирушили до Лондона. Тут на нас чекали зустрічі з представниками уряду, місцевої влади, а також громадських організацій.
За образним висловом Ганни Кіященко, у Європі майбутні політики з пелюшок розуміють, що слід працювати з громадськими організаціями. На жаль, у нас в Україні представників влади треба цьому вчити.
Громадські організації об’єднують (а значить, і виражають інтереси) представників різних соціальних і вікових груп – дітей війни, інвалідів, багатодітних сімей, молоді тощо. Тому незалежно від кількості своїх членів вони є справжніми експертами із соціальних проблем. У тій же Великобританії влада особливо заохочує громадські організації, що працюють з найбіднішими верствами населення – державні структури не завжди розуміють, що цим людям потрібно.
– Крім того, – продовжує Ганна Василівна, – в країні діє програма невеликих грантів, які надаються громадським організаціям під певні послуги (працю з наркозалежними, бездомними, догляд за престарілими тощо). У графстві Ессекс 10% бюджету виділяють саме на оплату послуг громадських організацій! При цьому владі значно дешевше «найняти» громадські організації, що вже мають навчених волонтерів, ніж самій їх спеціально готувати. Це у нас у Полтаві волонтерами називають студентів, котрих на один день зняли із занять, одягли в однакові футболки й змусили, скажімо, супроводжувати ветеранів чи дарувати їм квіти. На Заході волонтери попередньо проходять підготовку, що включає не тільки навички роботи, а й розуміння психології людей, з котрими їм доведеться працювати. Підготовка одного волонтера у Великобританії коштує 1000 фунтів стерлінгів (13 тисяч гривень).
Працюють волонтери безкоштовно, та певні стимули у них усе ж є. Виявляється, вони мають переваги при прийомі на роботу чи навчання. Правда, законодавчо це не закріплено, однак усі роботодавці свідомі того, що волонтер – це ініціативна людина, справжня особистість, котра отримала певний досвід роботи й досконало вивчила проблему.
Контроль бомжів – це безпека полтавців
Як представник влади, заступник міського голови Діонісій Каплін вважає поїздку дуже плідною.
– Я побачив, як у Євросоюзі налагоджено співпрацю громадських організацій та влади, – говорить він. – Це партнерство існує на всіх рівнях: від маленького містечка до графства й, нарешті, держави.
Громадські організації повсякчас допомагають владі в роботі (навіть якщо критикують її) й, до того ж, залучають до бюджету значні кошти, отримуючи міжнародні гранди. Наприклад, графство Саффолк, де налічується 700 тис. населення, має бюджет 1 мільярд фунтів стерлінгів. Із них 70 мільйонів залучили саме громадські організації (для прикладу, населення Полтави – близько 300 тис., бюджет – 500 мільйонів грн).
У свою чергу, послуги, які виконують громадські організації – це теж відчутна економія бюджету, вважає Діонісій Каплін.
– Утримання одного ув’язненого в Британії коштує 64 тис. фунтів стерлінгів на рік, – наводить цифри заступник мера. – А громадські організації, що допомагають у реабілітації колишнім ув’язненим, витрачають на кожного свого підопічного по 800 фунтів у рік. Тож якщо людина після в’язниці знову не потрапила туди, це відчутна економія для бюджету.
Не менш важливо й те, що громадські організації беруть на себе частину функцій місцевого самоврядування, виконуючи соціальні замовлення. Це, наприклад, робота з інвалідами, наркозалежними, профілактика різноманітних захворювань та багато іншого. Побачене змусило заступника міського голови взятися за налагодження подібної співпраці й у Полтаві.
– 2011 року в результаті амністії з пеніцитарних закладів України вийде велика кількість засуджених, – інформує Діонісій Каплін. – Це внесе певний дисбаланс у життя країни, в тому числі й нашого міста. Адже багато колишніх ув’язнених не зможуть знайти житла, роботи тощо. Крім того, існує загроза поширення туберкульозу, ВІЛ/Сніду. Міська влада не може залишатись осторонь цієї проблеми. А тому плануємо створити притулок для бездомних і залучити до цього громадські організації.
Саме останні на основі грантів забезпечать фінансування проекту.
– Безперечно, місто теж виділить кошти, а також знайде приміщення для притулку, – продовжує Діонісій Каплін. – Він має бути неподалік від вокзалу. У цьому закладі бездомні проходитимуть дезинфекцію (це обов’язково), зможуть отримати гаряче харчування та переночувати. Крім того, їм надаватимуть юридичну, медичну й соціальну допомогу. Якщо, приміром, хтось не має документів, йому допоможуть поновити їх, а також оформити пенсію, знайти роботу тощо. Існують певні побоювання, що відкриття такого центру збере бомжів із усієї України. Практика показує, що це не так. Ми намагаємося допомогти людям, котрі опинилися в тяжких життєвих обставинах, а також захистити полтавців. Організація ночівлі бомжів – це передусім певний облік та контроль асоціальних елементів, котрі є джерелом підвищеної загрози для суспільства , причому не тільки кримінальної, а й щодо поширення інфекційних захворювань.
Повага до людини – понад усе
Депутат Полтавської міської ради, заступник директора Благодійної асоціації «Світло надії» Надія Тімошенко опікується розвитком дитячих і жіночих програм, зокрема, реалізує проекти, спрямовані на допомогу наркозалежним, ВІЛ-позитивним жінкам, жінкам, які виховують ВІЛ-позитивних дітей тощо. Тому, зізнається, її особливо цікавила робота схожих організацій.
– У Великобританії різноманітні громадські організації працюють практично над кожною соціальною проблемою, що існує в країні, – розповідає Надія Анатоліївна. – Приємно було бачити, що влада розуміє їхню цінність. Під час зустрічі з представниками кабінету міністрів Великобританії член комісії, що відповідає за зв’язки з неурядовими організаціями місіс Пат Самюель наголосила, що роботу з наркозалежними, ув’язненими, безпритульними набагато краще виконують організації, що знають потреби цих цільових груп. Вони працюють не тільки ефективніше, а й значно дешевше, ніж державні інституції.
На підтвердження цих слів пані Надія переповідає випадок, котрий її особисто надзвичайно вразив. У невеликому англійському містечку жив чоловік, хворий на аутизм. Він не вмів доглядати за собою, нерідко вирушав у мандри в невідомому напрямку. В Україні така людина потрапила б у спецінтернат або ж узагалі загинула. В Англії для нього одного(!) створили міську програму вартістю 160 тис. фунтів стерлінгів на рік. У рамках програми хворого відвідували державні соціальні працівники, лікарі, медсестри. Але чоловік однак не міг соціалізуватись, і тоді місцева влада найняла громадську організацію, що працює з психічнохворими й має відповідно навчених фахівців. Послуги ГО коштували вже не 160, а 200 тис. фунтів стерлінгів. Однак влада пішла на це. У результаті чоловік не тільки опанував прості навички гігієни та догляду за собою, а навіть… зумів виконувати нескладну надомну роботу. Тепер його життя – в цілковитій безпеці, а міський бюджет виділяє значно скромніші кошти лише на контроль за хворим.
– Ситуація у Бельгії й Великобританії докорінно відрізняється від України передусім тим, що тут громада не відсторонюється від проблем конкретної людини, – уважає Надія Тимошенко. – Громада бере на себе подолання проблем, які в нас в Україні уважаються особистими. Наприклад, наркозалежна жінка в нашому суспільстві не тільки не знаходить підтримки чи хоча б співчуття – вона зазнає осуду. Певно, в людей спрацьовує стереотип: українська жінка – це берегиня родинного вогнища, значить, вона відповідальна абсолютно за все. Але наркозалежність – це хвороба, така ж, як, приміром, цукровий діабет.
Надбання людства
У перервах між зустрічами й засіданнями члени робочої групи знайомилися з історичними та культурними пам’ятками Лондона. Історик за фахом, Діонісій Каплін не приховує свого захоплення від Палати лордів та Британського музею – в ньому зібрані старожитності з усього світу.
– Це було неймовірно: побачити на власні очі те, про що раніше лише читав, – говорить він. – Музей займає величезну площу – як, приміром, десяток полтавських магазинів «Метро». Знадобилося чимало часу, щоб повністю оглянути його. Особливо вразили Ассірійська зала з крилатими левами й статуя Будди, яку англійці привезли з Афганістану. Першою думкою було: «Це ж вони награбували й позвозили з інших країн», а потім подумав: це ж єдине місце, де зібрані експонати з усього світу!
– Відвідування Британського музею цілком безплатне, – додає Надія Тімошенко. – Без перешкод можна потрапити й до Британської національної галереї мистецтв, де зібрані полотна Рафаеля, Леонардо да Вінчі, Ван Гога, Клода Мане та до інших музеїв – навіть металошукачів на вході немає. Британський уряд уважає ці шедеври надбанням усього людства, тому прагне зробити музейні колекції доступними для всіх.
Як справжні жінки, Надія Тімошенко й Ганна Кіященко звернули увагу на ціни в лондонських магазинах. Харчі, стверджують вони, не набагато дорожчі за українські. І це при тому, що британці отримують у середньому кілька тисяч фунтів стерлінгів на місяць. А ще, розповідає Ганна Кіященко, касири в супермаркетах – здебільшого чоловіки арабської та негроїдної зовнішності – певно, емігранти.
У Лондонському метро щодня розповсюджуються безплатні газети-«товстушки»: вранці – «Metro», а увечері – «Guardian». Вони лежать біля входу в метро. Пасажири, почитавши газету, не забирають її, а залишають на сидінні – для тих, хто згодом сидітиме на цьому місці. Таким чином, один примірник прочитують до десятка пасажирів. Обидві газети – рекламно –інформаційні: 50% площі займають реклама й оголошення, стільки ж – цікава різнопланова інформація. Для прикладу: в «Полтавському віснику» обсяг реклами – до 25%.
– Коли ми прибули до Лондона, то мали самостійно знайти потрібну нам адресу, – розповідає Надія Тімошенко. – Ми намагалися зорієнтуватися, роздивляючись карту міста, як раптом до нас підійшла молода жінка й запропонувала свою допомогу. Готовність облишити свої справи, щоб стати в нагоді незнайомим людям, певно, і є головною «національною» рисою британців. Загалом же мене вразила повага до людини, до її гідності. Здається, вона притаманна всьому суспільству: людям, будівлям, вулицям, закладам. Усе продумано до найменших дрібниць, аби створити максимум зручностей для людей. У цьому, певно, й полягає головна відмінність між Україною й Європою.
Зінаїда МАТЯШОВА / «Полтавський вісник»
