Вже майже 10 років Болонський процес є основою для формування нової освітньо системи в Україні. Постає природне питання про його характерні особливості, досвід застосування на практиці та результати його впровадження.
Нажаль, на мою думку, позитивного у такому нововведенні практично ніякого, окрім того, що передбачена ним система оцінки знань – ECTS – дозволяє швидко та зручно співставляти оцінки українських студентів з їхніми європейськими однолітками. Найбільшою проблемою, яку породила така реформа – масова деградація і різке зниження якості освіти. Пояснюється це багатьма причинами: зменшенням кількості аудиторних занять, об’єднанням навчальних дисциплін, негнучкою системою оцінки знань, появою великого обсягу зайвої роботи для викладачів (електронні журнали, посібники тощо), неможливістю однаково запровадити її для всіх предметів і у всіх вищих навчальних закладах однаково та багатьма іншими. Якщо раніше студент був орієнтований на широкий науковий пошук, інтенсивні аудиторні та лабораторні роботи, то сьогодні щоденна освіта студента обмежується двома-трьома парами і великою кількістю самостійної роботи, яка, як показує практика практично не виконується.
Болонська система не подобається ані викладачам, ані студентам. Першим – через те, що її впровадження не робить вищу освіту якіснішою, другим – через те, що вона незручна, громіздка, негнучка та неефективна в цілому.
Варто відзначити, що є ті, кому вона насправді подобається. На мій погляд, це поодинокі студенти (набагато рідше викладачі), яким вдалося під неї підлаштуватися, або вона у їх вищому навчальному закладі організована таким чином, що зручно всім. Але ж якщо так, то чому Університет Болоньї, де ця система була розроблена та вперше впроваджена, відмовився від її застосування на практиці, оскільки вона довела свою недієздатність та неефективність? Чому провідні ВНЗи України поступово готуються до того, щоб також від неї відмовитись і повернутись до тих стандартів та засад, на основі яких вдавалося виховувати інтелектуальну еліту світового масштабу?
Здається, відповіді на ці питання до певної міри є риторичними. Можливо все-таки настав час діяти і повернути те, що ще не втрачено остаточно?
Тетяна Білоброва
аспірант Полтавського університету
споживчої кооперації України
