запитання – відповіді
Навіщо нам потрібна школа? Яке значення вона має для суспільства? Чи влаштовує нас сьогоднішня освіта?
Насправді, школа – це той кисень, яким людина дихає протягом усього життя. Тут дитина не тільки поглиблює свої знання з того чи іншого предмету, але й пізнає світ. Саме школа формує особистість, виховуючи в кожному із нас, в першу чергу, ЛЮДИНУ і свідомого громадянина своєї держави.
Над питанням реформ у системі сучасної шкільної освіти я задумалася досить серйозно. Останнім часом наша держава тільки те й робить, що змінює все довкола. Та чи в кращий бік? Це питання залишається відкритим.
Ніхто не зможе краще розповісти про проблеми школи й освіти, аніж люди, які працюють у цій сфері.
Моїми співбесідниками стали: Драбинко Марія Тимофіївна – вчителька української мови та літератури, яка знайома з освітою уже більше 30 років; Гаркавенко Олександр Олексійович – директор однієї зі шкіл на Полтавщині, педагог з 15-річним стажем; Ісакієва Оксана Анатоліївна – молодий вчитель-психолог, яка зовсім недавно ще сама сиділа на шкільній лаві; Карпенко Олександр Анатолійович – вчорашній школяр, тривалий час був президентом Великорублівської ЗОШ, він також має власну думку про стан нашої освіти. Фактично, це люди різних поколінь і кожен бачить дану проблему по-своєму.
Але для всіх ці питання наболілі.
Чи влаштовує вас якість підручників? Наскільки школа забезпечена ними?
Це єдине питання, на яке співбесідники дали майже однакову відповідь. Виявилося, що влада погано потурбувалася про забезпечення школи підручниками (до сьогоднішнього дня дев’яті класи не мають книг з української літератури за новою програмою). Зокрема, Гаркавенко О. О. наголосив, що у книгах не дотримуються відповідні санітарні вимоги – це і невірний шрифт, і друкування інформації на кольоровому тлі. Ісакієва О.А. додала, що дітям не вистачає додаткової інформації – словників чи енциклопедій. А говорячи по правді, то особисто мене ніколи не влаштовувала побудова підручника – сухість викладу, навантаження непотрібними термінами та наявність не дуже важливої інформації. Все це зовсім не спонукає учня вивчати той чи той предмет, а тільки механізує процес навчання.
Далі думки моїх співрозмовників розійшлися, але від того вони не стали менш цікавими.
Зовнішнє Незалежне Оцінювання – що це: спонукання чи механізація навчального процесу?
Драбинко М.Т.: ЗНО – це повна механізація навчального процесу. Дуже часто діти просто вгадують відповідь на тест. Але особливо мені болить розвиток мовлення у школярів. Після того, як на річний бал стали впливати тільки результати тематичного оцінювання, діти перестали відповідати на уроках, а з часом просто розучилися висловлювати свої думки. Так вони скоро й зовсім говорити перестануть! Цього року вагомість поточних оцінок повернули, але уже пізно. Школярам, які навчалися за тією системою тепер дуже важко адаптуватися (ось вам перший приклад невдалої реформи).
Гаркавенко О.О.: Дане питання не можна розглядати однобоко, адже все це ще сире і недопрацьоване. Та знаєте, ЗНО не дає можливості брати хабарі на початкових рівнях, але на вищих етапах запросто – сесія, екзамен! Боротися з корупцією треба по-іншому. Достатньо просто платити людям достойні зарплати.
Ісакієва О.А.: І те, і інше. Та більше спонукання, бо уже з менших класів діти починають задумуватися над тим, який предмет вони будуть здавати на ЗНО. Мені довелося бути інструктором на першому тестуванні, то уже тоді вражала організованість цього процесу та підготовка дітей. Я за ЗНО!
Карпенко О.А.: Говорили старшокласники, що ЗНО – це якась катастрофа. Але з власного досвіду скажу, що все це не так і страшно. Досить тільки постаратися. Я повністю підтримую ЗНО!
Методика організації навчального процесу – виховання творчої особистості чи навчання?
Драбинко М.Т.: Власне кажучи, всього має бути в міру, але в першу чергу, дитина сама має прагнути до знань і обирати, що саме потрібно їй. Ми тільки даємо поштовх.
Гаркавенко О.О.: Школа забюрократизована. Ми не встигаємо виконати всі поставлені перед нами задачі, а тому все завершується елементарними відписками. В такій ситуації нам дуже складно віднайти оту золоту середину між навчанням і вихованням дитини.
Ісакієва О.А.: Дивлячись з якого боку. Все залежить від методів навчання, які обирає для себе педагог. Проте, зараз акцент більше робиться на розвиток особистості, але знання і творчий потенціал – нерозривні частини одного цілого!
Карпенко О.А.: Думаю, було б добре, аби цікаве навчання поєднувалося з накопиченням творчого потенціалу.
Жорстокість у школах. Хто винен і як запобігти цьому?
Драбинко М.Т.: Перш за все, винне наше суспільство. Дітей зараз виховує вулиця. Саме тут відбувається їхня основна життєва освіта.
Гаркавенко О.О.: Прояви жорстокості є і ми, як можемо, боремося із ними. Але вчителям не вистачає контакту з батьками, які не цікавляться шкільним життям своїх дітей. Вони не говорять із ними, а просто карають за будь-яку провину. Та іноді розмова може допомогти набагато більше, ніж подібні методи виховання.
Ісакієва О.А.: Діти заблукали десь між фантазією і реальністю. Комп’ютерні ігри руйнують душевність і співчуття, закладені у нас природою. Ми дивились фільми чи мультфільми і при убивстві якогось героя плакали, а підростаюче покоління сміється над таким. Живе спілкуван-ня – ось чого не вистачає нашим дітям. А ви говорите, хто винен?..
Карпенко О.А.: Винні самі діти і їхнє оточення. Жорстокість виникає на підґрунті вседозволеності: Інтернет, телебачення, комп’ютерні ігри – все це певним чином впливає на психологічний стан дитини. Але тут іще величезна роль відводиться батьківському вихованню або ж повній його відсутності.
Школа і стан здоров’я дитини.
Драбинко М.Т.: Програми зараз важкі і з кожним роком вимоги стають усе більшими. Якщо дитина буде працювати так, як того вимагають, то загроза, звісно, є.
Школа державі не потрібна взагалі. Таке враження, що реформи беруться проводити не для удосконалення освіти, а для її знищення. Та школа, яка була до цієї, дванадцятибальної системи, насправді давала знання, спонукаючи дітей до навчання, зацікавлюючи їх!
Гаркавенко О.О.: Діти зараз слабкі через екологічний стан навколишнього середовища. Вони приходять до нас уже з підірваним здоров’ям і часто не витримують навантаження на уроках фізичного виховання. Це, звісно, факт.
Ісакієва О.А.: З одного боку – школа впливає позитивно, бо допомагає виробити розпорядок дня, але з іншого – добросовісне виконання усіх завдань призводить до ослаблення організму і його вразливості.
Карпенко О.А.: Фізичні і розумові навантаження є корисними. Якщо учень одразу виконує всі домашні завдання, а не відкладає їх на потім, то часу вистачає на все. Школа позитивно впливає на здоров’я дитини, бо уроки, якими б вони не були, завжди розвиваючі.
Чи потрібні Україні професійні школи?
Драбинко М.Т.: Було б добре, аби загальноосвітні школи мали тільки І і ІІ ступінь. Краще, щоб подальше навчання було диференційоване і дитина мала змогу сама обирати, що саме вона хоче вивчати. Думаю, що таким чином ми змогли б готувати справжніх фахівців.
Гаркавенко О.О.: Професійна школа – це цікаво і перспективно, але в нас немає матері-альної бази для її створення. А особливо грошей не вистачає сільським школам. Інколи здається, що до влади прийшли люди, які вирішили за щось помститися освіті та школі зокрема.
Ісакієва О.А.: Такими мають бути не всі школи, щоб діти мали право вибору. Профільні класи – це необхідність у наш час.
Карпенко О.А.: Я – за професійні школи! Добре, якщо ти поглиблено вивчаєш предмет, який подобається тобі і знаєш, що саме його будеш здавати на ЗНО. Профільні класи – це запорука успіху!
Як бачимо, думки є різні. Нерідко вони доповнюють одна одну, часом заперечують. Таким чином, можна побачити ситуацію з різних боків.
Разом з тим, значна кількість проблем і спірних запитань переконливо свідчать про те, що сучасна освіта потребує змін.
Кожна реформа, запропонована владою, повинна мати для своєї реалізації певну матері-альну базу. А для цього нам потрібна сильна влада і стабільна економіка. Чи є все це зараз в Україні? Звичайно, ні! То про які реформи ми можемо говорити?
Та, незважаючи на це, вчителі прагнуть зробити все, аби діти отримали хорошу освіту і виросли достойними людьми. Школа потребує змін. Але їх повинні запроваджувати справжні патріоти держави, які розуміють, що на них лежить велика відповідальність і всебічно вивчили ситуацію в освіті.
Залишається вірити, що такі люди знайдуться.
Мирослава Войтенко
студентка першого курсу
факультету філології та журналістики
Полтавського Національного
педагогічного університету
ім. В.Г. Короленка
