або дещо про наші страхи
Від народження і до самої смерті нас супроводжують традиції та звичаї. Особливе місце серед них посідають усілякого роду прикмети та забобони. Погляньмо навколо – і найзапекліші атеїсти, і побожні віруючі мають свою, так би мовити, «чорну кішку», що може принести нещастя. Кожен з нас намагається обійти ті невидимі граблі, на які вже наступав кілька разів. Елементарний приклад: якщо одягаючи якусь річ людина незмінно зазнає невда-чі, то зважаючи на цю прикру закономірність вона швидше за все заховає той антиталісман якнайдалі, або й зовсім здихається його. То чому ж ми досі боїмося розбитих дзеркал, пустих відер, страшних снів і всього того, що з точки зору традиційної науки не може завдати жодної шкоди?
Забобони тісно пов’язані з давніми віруваннями та магіч-ними обрядами. Не маючи уявлення про природу деяких ре-чей, наші предки пояснювали їх як знаки з інших світів. Не завжди вихідці з паралельних дійсностей мали добрі наміри, частіше виявляли ворожість. Тож потрібно було мати захист від їхнього впливу. Тоді і з’явилися замовляння та амулети. Схрещені пальці, червона нит-ка, пов’язана вісімкою, дуля в кишені чи п’ятак у черевику – відгомін давнини все ще лунає у нашому часі. Та чи насправді ми віримо у все це? За даними інтернет-видань, опитування українських студентів, напри-клад, показує, що перед здачею сесії майже 80% з них не лінуються прихопити з собою іконку чи хрестик. Втім зазвичай, коли екзамени не дихають у спину, більшість спудеїв не є людьми глибоко віруючими.
А скільки прикмет пов’язаних з весільною обрядовістю та народженням дитини існує по всьому світові! До того ж, доступність інформації створила симбіоз забобонів різних культур і тепер українським нареченим слід остерігатися ще й тих явищ, які не характерні для нашої місцевості. Наприклад, дівчина на весілля має одягти щось нове, щось старе, щось позичене і так далі. Тим часом, наші бабусі про таке навіть не здогадувалися. Парадокс, але нині дуже важко знайти людину, яка зовсім не вірить у ці прикмети, а якщо і є такі, то їх не надто багато. Чому? Бо глоба-лiзацiя руйнує певну стабiль-нiсть світу окремо взятої людини – економічну, світоглядну, культурну. I в таких умовах віра у потойбічне тільки мiцнiє. Цікаво, що нині в мiстi навiть бiльше зважають на забобони, аніж у селі, де власне зародилася традиційна культура.
У будь-якому випадку, на тлі жорстоких обрядів туземних племен, наші традиції більше схожі на, нехай і страшні, але все ж таки казки. Подейкують, що аборигени Австралії практикують обряд магічного вбив-ства – ритуал вказування кіст-кою. До приреченого навіть не торкаються, просто наводять на нього енергетично заряджену кістку і за кілька днів людина покидає цей світ. Лікарі фіксують у таких смертників нормальну діяльність всього організму, тоді як життя просто випаровується з тіла. Перебіг і результат цієї енергетичної хвороби можна було б списати на рахунок вірувань членів племені. Але ж від такого прокляття страждали і дослідники – ля-кають туристів інтернет-пор-тали, присвячені потойбічній тематиці. Не факт, що дія магічних засобів має іншу природу, аніж звичайне самона-віювання. А коли навпаки?
Говорити про нашу забобон-ність можна нескінченно довго. Тут завжди знайдуться і “за”, і “проти”. Свідки надприродних явищ в один голос стверджують: існує ЩОСЬ понад людське розуміння. Скептики опонують – маячня! Цікава поведінка тих громадян, які щось бачили, але життєва позиція не дозволяє визнати факт надприродності явища. Такі люди відмовчуються, мовляв привиділося. Періодика та література різноманітного профілю, від бульварної аж до наукової, теж пістрявіє різноманітними статтями про надреальне. Та навряд чи на кожен факт знайдеться бажаючий його перевірити. Єдине, що можна стверджувати: вигадок у тому всьому значно більше, ніж того, що може виявитися справжнім. І ці недостовірності добряче псують «репутацію» справжнім паранормальним явищам. Буває і так, що містичні події перетворюються на легенди, а потім на прекрасні саги про героїв і чудовиськ. Ми не можемо вже відокремити ре-альні факти від вигаданих в історіях Жанни д’Арк, Наполе-она, князя Ігоря, Гітлера, Македонського, принцеси Діани та інших відомих особистостей, в чийому житті мали місце якісь містичні прояви. Тепер ці оповіді живуть за своїми власними, неписаними законами. Ба навіть більше: часом містика переважає над правдою. Може тому, що в нашому розумінні у героїв має бути якась своя реальність, відмінна від нашої, буденної. А там і до дива рукою подати.
Усі вірування нашої планети, як прадавні, так і ортодоксальні, мають один спільний компонент – страх. «Змусити боятися, означає керувати людьми». Це давня, як світ істина, користуватися якою не цуралися сильні світу цього ні тисячі років тому, ні в наш час. Та по суті, страх – це звичайний фізіологічний процес, який має захисну функцію. Щоб поставити крапку у фобіях, можна спробувати діяти за принципом: Напад – кращий засіб оборони. Наприклад, сміливо пройти під, так званими, «чортовими воротами», не зважати на страшні сни, посміхнутися сусідці, яка вкотре вколола голку вам в одвірок. Зрештою, нехай у вашому житті найстрашнішою прикметою буде кішка, яка взявши в лапки порожнє відро розбиває ним дзеркало. Шукайте позитив в усьому і будьте в гарному настрої!
Олена Задорожна
