– На кого вчишся?
– На ветеринара.
– А-а-а, любиш тварин…
Не знаю як інші, а я поступила на факультет ветеринарної медицини для того, щоб допомагати тваринам, лікувати їх, рятувати життя… З цим моя дитяча уява ототожнювала спеціальність лікаря-ветеринара. Невдовзі мою райдужну ілюзію повністю витіснили не зовсім дитячі ненависть і відраза до цієї професії.
“Ветеринарія на даний момент – це єдина медична дисципліна, яка не ставить своєю метою збереження життя і здоров’я пацієнта. Моральність, гуманність, людська нормальність, вміння співчувати пацієнту і ненавидіти хворобу і всі її причини – вважаються невід’ємними складовими частинами професії лікаря. Де і коли ветеринарним лікарям ампутують ці якості?” (А.Г. Невзоров).
Під гаслом: “Це нормально. Це правильно. Це дозволено Законом і Міністерством аграрної політики України” вищі навчальні заклади ветеринарної медицини успішно позбавляють цих якостей майбутніх ветеринарів. На першому кур-сі – вимагаючи на кожне практичне заняття з анатомії свіжий препарат у вигляді мертвої тварини. Краще собаки, ніж кішки, бо на трупі великої тварини добре видно всі групи м’язів і системи органів. Де шокованим першокурсникам добути тіло тварини, викладачі не навчають. Але погрожують двійкою в разі відсутності трупу або за відмови горе-студентів практикуватися на нещодавно нагодованій з рук пиріжками дворняжці, яка переповнена щирою нестримною радістю, що нарешті знайшовся хтось, хто піклується і небайдужий до її собачої долі, і приведеній чомусь не додому, а в прозекторську, де на веселу морду тварини, що нічого не підозрює чомусь наділи і міцно тримають пакет з ефіром…
На другому курсі студентів очікують заняття з фізіології, невід’ємною практичною частиною якої є лабораторні маніпуляції із жабами, такі як декапітація, поливання кислотою і пропускання електричного струму через м’язи, спостерігання як жаб’яче серце скорочується окремо від її тіла…
Найбільш “правильним” студентам-ветери-нарам може пощастити потрапити у “лабораторний гурток”, де вони з професійною цікавістю будуть спостерігати, як корчаться від болю у лихоманці, очікуючи неминучу смерть інфіковані білі миші…
Третім курсом передбачено тренування з оперативної хірургії на абсолютно здорових(!) телятах. Бичкам незрозуміло для чого видаляють яремну вену, ребро і каструють. Паралельно студенти четвертого курсу на цих самих тваринах моделюють абсцес або флегмону шляхом введення скипидару під шкіру або в суглобову рідину… Звичайно з метою наступного лікування хворого. Тих бичків, які вижили після всіх цих операцій, відвозять на м’ясокомбінат.
Відомо, що в кожного лікаря є за плечима “своє кладовище”. А щойноспечений ветеринар ще до початку своєї практики вже має таке кладовище. Ціна диплому ветеринарного лікаря – близько 60 життів.
Чому при навчанні на ветеринара відсутня дисципліна етологія – наука про поведінку тварин – яка нібито є необхідною і актуальною для спеціальності, що має справу з тваринами? Бо навчальний процес спрямований на культивування безсердечності і жорстокості у студентів, на створення у майбутнього ветеринара ставлення до корови, вівці, кози, коня, свині як до організму, безчуттєвої нерозумної м’ясної машини, плодовитої і продуктивної. І якщо економічна вигода від лікування не перевищує вартість пацієнта, його очікує бійня.
Загартованому нечуваною байдужістю і глухотою до страждань тварин старшокурснику на заняттях з ветеринарно-санітарної експертизи розкривається істинна і переважаюча мета ветеринарії – обслуговування шлунку людства, тобто забезпечення якісними продуктами тваринного походження, робота зі смертниками, пролонгація страждань, “вилікувати зараз, щоб більш вигідно убити потім”…
Так, використання живих і неживих тваринних організмів в якості засобу для навчання ветеринарів, проведення дослідів виправдано. Людьми перед іншими людьми. Дозволено. Людьми для інших людей. Перед тисячами вбитих тварин ніхто не виправдовувався. Дозволу, щоб убити, втрутитися у складний і довершений, витворений природою механізм життя, який не під силу повторити жодній людській науці, у тварин ніхто не питав.
Тварини не мають жодних прав. Допоки ціна життя вимірюється папірцями, нічого не зміниться. І, звичайно, дешевше для України відняти безкоштовні життя тварин, ніж спрямувати бюджетні кошти на створення навчальних комп’ютерних програм і макетів, як це вже зробили більш цивілізовані і розвинуті країни Західної Європи.
От тільки потім доводиться розводити руками, дивуючись: звідки навколо стільки жорстокості.
студентка 5 курсу
факультету ветеринарної медицини
Полтавської державної аграрної академії
