Якісне управління державою, на мою думку, залежить від продуктивної роботи всіх її складових. Тобто від умілого управління і злагодженої роботи в різних сферах діяльності. І якщо зараз державу завели у глухий кут, то вихід з нього потрібно шукати комплексний і на всіх рівнях.
Давайте звернемо увагу на технологію переробки продукції тваринництва. Що можна змінити саме тут? Невже всіх громадян задовольняє якість продукції, яку нам доводиться споживати? Певно, що ні. Тож вирішення цієї ситуації потребує радикальних та невідкладних дій.
Вже не перший рік Верховною Радою розглядаються закони про маркування продуктів на вміст ГМО, про зазначення повного відсоткового складу продукції на упаковці і не лише це. Якщо вже нашим людям доводиться споживати продукцію низької якості, то, можливо, варто хоча б дати інформацію про це. Так би мовити, забезпечити елементарне дотримання конституційного права вибору. Адже вказаний на майонезі «модифікований крохмаль» – модифікований генетично. А на упаковці красується позначка «без ГМО». Така сама ситуація з написами про склад продукції. Простий приклад: молоко незбиране, молоко знежирене, молоко сухе, молоко питне, молоко коров’яче. Останні два найменування несуть надзвичайно точну характеристику молока, його жирності та фізичного стану. Але різні виробники використовують ці написи при маркуванні свого морозива. Тож ми купляємо продукцію, в якій присутнє якесь молоко, і не тільки молоко, і не завжди лише воно.
Щодо самої якості продукції, то питання теж надзвичайно складне. Адже виробники намагаються здешевити її собівартість, задля отримання максимального прибутку. Цікаво було б дізнатися, як багато технологів щоденно споживають продукцію власного виробництва? І справа не в навмисному бажанні виготовляти неякісні продукти, а у відсутності можливостей виготовляти їх якісними. Найперший фактор – це надзвичайно висока ціна вихідної сировини вітчизняного виробництва. Дешевше привезти яблука з Польщі, масло з Білорусії, свинячі туші з Бразилії. Бездумне керівництво призвело до того, що зерно, яке можна використати в корм для тварин вивозять на продаж за кордон, а потім цей корм закуповують в кілька разів дорожче. Адже, згідно найпростішого алгоритму: коли віддали комусь землю, не отримали урожай, не стало чим годувати тварин, продали тварин, не стало продукції тваринництва, закупили продукцію. Тобто повний цикл виробництва руйнується. Іноземні виробники проникають в цей цикл на різних рівнях: від вирощування тварин до виробництва продукції тваринництва. Щоб позитивно вплинути на вирішення цієї проблеми необхідно законодавчо врегулювати відносини між виробниками продукції тваринництва та її переробниками. Існують приклади підприємств з повним циклом виробництва, де вирощують власних тварин для виготовлення продукції тваринництва.
Віддавна наша країна була аграрною державою. І соромно та безвідповідально сьогодні, маючи родючі землі та запас ресурсів так нераціонально їх використовувати. Необхідні комплексні зміни законодавства в цій галузі, але, перш за все, потрібно дати людям віру в ці зміни. Адже після стількох розчарувань все частіше зустрічаються думки: нічого не зміниться; нічого не вдасться зробити; хай буде так як є, щоб не стало гірше.
Потрібно почати з цього. Треба дати надію. Потрібна послідовна цілеспрямована робота. Тоді буде результат.
Ольга Ільїна: студентка 5 курсу факультету технології виробництва і переробки продукції тваринництва Полтавської державної аграрної академії
