Коли від Полтавської обласної сільськогосподарської дорадчої служби я отримала запрошення до Семенівського району на семінар на тему: «Суниця як реальний шлях диверсифікації у рослинництві», мимоволі подумалося, що організатори, м’яко кажучи, спізнилися з проведенням заходу, адже сезон королеви ягід давно закінчився, тому навряд чи вдасться її скуштувати.
Яким же було здивування й захоплення учасників семінару з різних районів Полтавщини (фермерів, одноосібників, підприємців, науковців, керівників і спеціалістів аграрних підприємств), коли ми побачили гектари, покриті чорним агроволокном і оснащених системою крапельного зрошення, на яких на фоні смарагдового листя багряніли соковиті й запашні ягоди (посмакували суницею прямо з грядки), адже у господарстві Олександра Дикуна вона плодоносить з травня по листопад. До речі, як зауважила кандидат біологічних наук, викладач Полтавської державної аграрної академії Тамара Бєлова, суниця – сильний протипухлинний засіб, і за сезон її треба наїдатися до оскоми.
Навряд чи займався б Олександр Миколайович вирощенням суниці й взагалі справами аграрними, якби у його житті через 10 років після Чорнобильської катастрофи не стався крутий поворот долі. Киянину, відставному майору міліції-чорнобильцю лікарі сказали: «Якщо ще хочеш жити й забути про інвалідність, їдь зі столиці в екологічно чисту глухомань…» Так він опинився у Горошиному. Сподобалися йому мальовничі околиці старовинного (понад 900 років) села й доброзичливі люди, з якими трохи був знайомий по товариству пасічників.
Селяни розгледіли у переселенцеві доброго господаря й неабиякого організатора, тож обрали Миколу Дикуна керівником місцевого господарства. Він першим на Полтавщині, взявши кредит Міжнародного валютного фонду, пригнав 15 комбайнів «Кейс» й створив МТС, за що головний комуніст області Олександр Масенко у пресі обізвав його капіталістом. Після деколективізації Дикун став успішним приватним підприємцем. Тож, як і раніше, йдуть до нього по допомогу і сільрада, й місцева школа.
Чотири роки тому Микола Олександрович вирішив зайнятися ще й розведенням суниці, адже вона дуже швидко дає віддачу. Поїхав повчитися у найкращих виробників, закупив посадковий матеріал. Та через два роки Дикун перевершив своїх научителів, розробивши власну технологію інтенсивного вирощення суниці, в основі якої так звана розсада frigo.
Розсада фріго – це однолітні заморожені саджанці з відкритою кореневою системою, які мають очевидні переваги над звичайною зеленою розсадою. Ці саджанці можна висаджувати в грунт у будь-який час з квітня по липень, що дозволяє отримувати плоди до наміченого строку. У теплиці такі кущики можна висаджувати цілорічно. Технологія Дикуна дозволяє на 28-й день після висаджування отримувати спілі плоди суниці. Природна сільська кмітливість дозволили йому зекономити купу грошей на фірмовому холодильнику, а влаштувати не менш ефективний на 2 мільйони саджанців у переобладнаному сараї.
Тепер кількагектарне суничне господарство Дикуна дає до 300% прибутку за 80 днів. Тож учасники семінару отримали вичерпні відповіді на свої запитання щодо рентабельності, трудозатрат (1 га суниці вимагає таких же затрат і дає таку віддачу, як 100 га пшениці), способів підживлення, боротьби зі шкідниками, ціни на розсаду півтора десятка найкращих у світі елітних сортів й побачили цей конвейєр від розсадника до збирання дозрілих ягід, а також отримали в подарунок від автора книжку про технологію вирощення суниці. А «Прокредитбанк» може допомогти сільгоспвиробникам кредитами на вельми прийнятних умовах.
Розповів М.Дикун і про свіжонагорнуті кургани висотою до 6 метрів з цистернами зверху, що викликали палку цікавість. Виявляється, що у такий спосіб Микола Олександрович покінчив з руїнами колишніх ферм, де в бур`янах в людський зріст вже вовки вили. На схилах посадив малину, а внизу – суницю. Звісно, це все поливається теплою водою з цистерн.
Приклад М.Дикуна доводить, що ягідництво в Україні швидко може наповнити ринок якісною й відносно недорогою продукцією (наразі він насичений лише на 3%), створити додаткові робочі місця, забезпечити зростання грошових надходжень господарств. Тобто, як каже Микола Олександрович, зробити з українських сіл, де часто панує безробіття, безгрошів’я й зубожіння, квітучий рай.
Але це реальне завдання там, де є допомога держави. Як наприклад, у Вінницькій області, де діє Програма розвитку сільських територій, в рамках якої селян безкоштовно наділяють саджанцями суниці, малини, смородини, ожини, бузини та ін., хоч на кілька соток, хоч на 1 гектар, допомагають порадами з вирощення.
На Полтавщині, на жаль, поки що такої програми немає. Та й про М.Дикуна мало хто знає, окрім вузького кола фахівців. Зате у Горошине нещодавно приїздили єврокомісари з Австрії, Італії та Нідерландів (батьківщини технології frigo), щоб домовитися про купівлю інтенсивної технології вирощення суниці й запросити М.Дикуна дати у Європі кілька майстер-класів.
Навесні Микола Олександрович у складі групи з 13-ти таких же ентузістів-новаторів з України побував у Японії на запрошення національної агенції реконструкції та розвитку. У Японії технологія Дикуна була запатентована, а він отримав охоронний сертифікат на свій винахід.
Секретами своєї технології М.О.Дикун ділився з учасниками першої міжнародної конференції суничників у Шуварі (Львів).
Звернулися до М.Дикуна і зі знаменитого вже на весь світ Національного Сорочинського ярмарку. Торік у нього там був один з найкращих павільйонів. А цього року у серпні прямо в центрі ярмаркової площі було облаштовано демонстраційне поле – сад і ягідники. І над ним було чимало захоплених «ахів» і компліментів Миколі Олександровичу.
Людмила Кучеренко,
президент Полтавського оласного медіа-клубу
