За останні десять років мені разів шість довелося побувати у Польщі. І щоразу поступ Польщі до європейських стандартів життя був зримим. Особливо радують око польські села з гарненькими котеджами, повною відсутністю глухих високих парканів, а натомість підстриженими газонами, красивими низенькими оградками й великою кількістю квітів – на клумбах, обабіч доріг, у декоративних вазонах. А це найперший показник відкритості людей, їхньої впевненості у завтрашньому дні і, якщо хочете, щасливих безтурботних буднів.
Тому я з радістю прийняла запрошення Полтавської обласної сільськогосподарської дорадчої служби на конференцію: «Підтримка дорадчих служб та інших аграрних інституцій України в реалізації програм розвитку сільського господарства і сільських територій з використанням польського та європейського досвіду», в якому взяла участь представницька делегація з Поморського воєводства Польщі.
Займаючи 8-ме місце у Європі за кількістю населення (38 млн.чол.), після вступу до Євросоюзу Польща посіла 2-ге місце в Європі за кількістю сільгоспвиробників – їх понад 2,5 мільйона з площами сільгоспугідь від 1 до 15 га – і стала помітним експортером екологічної агропродукції. І це при тому, що грунти у Польщі, м’яко кажучи, не вельми родючі.
Дорадчій службі в Україні 5 років, аналогічна у Польщі (до речі, державна) старша на 50 років. Окрім обласного офісу, штатним розписом передбачені дорадники ще у 5-ти районах Полтавщини. А у Польщі дорадник є у кожній гміні (на зразок сільрад). Тож уже три роки в рамках українсько-польського проекту полтавські колеги тісно співпрацюють з Поморським центром сільськогосподарського дорадництва (ПЦСД). Щороку кілька полтавців (фермери, студенти) проходять стажування у Польщі у відділенні ПЦСД у Старому Полі. У поляків є чому повчитися, адже Україна, на жаль, тільки на порозі того шляху до успіху, який Польща вже пройшла.
Ще перед вступом до Євросоюзу Польща в рамках програми SAPARD отримала від нього багатомільйонну підтримку на нівелювання різниці між аграрним сектором Польщі та Європи.
Основний принцип державної політики, який діє у Польщі нині: частина коштів, що отримують сільгоспвиробники, спрямовується на розвиток сільських територій. А це і розвиток сільської інфраструктури (дороги, комунікації, спортивні споруди, школи, дитсадки і т.д.), екологічні технології утилізації відходів, відновлення природних ресурсів, збереження культурної спадщини та національних традицій. Одно слово, зовсім не так, як у нас. Адже досить часто агрофірма-інвестор, що отримує на орендованих у селян земельних паях багатомільйонні прибутки, не дасть коштів на ремонт дитсадка, ФАПу, сільської дороги чи інших нагальних потреб сільської громади і ніякими законними методами до цього не зобов’яжеш.
З іншого боку польська держава дотує сільгоспвиробників, як це прийнято у цивілізованому світі. Щороку польський аграрій отримує за кожен гектар сільгоспугідь 503 злотих (1 злотий – 2,5 грн.) Крім того існує чимало секторних програм, які фінансуються з бюджету Євросоюзу чи Польщі й від розміру цієї підтримки у непідготовлених паморочиться у голові. Приміром, Фонду розвитку сільських територій за останні роки було виділено 13,2 млрд. євро. На секторну операційну програму (2004-2009 рр.) надійшло 5, 42 млрд. євро; на плановий розвиток сільських територій протягом 2004-2006 років (320 тисяч бенефеціантів-отримувачів) – 2,79 млрд. євро. І таких програм десятки!
Пам’ятаєте, у радянські часи було гасло: «Зітремо межі між селом і містом!» Стирали-стирали, та так і не стерли, а вигляд занепаду й зубожіння багатьох колись вельми пристойних, а нині вимираючих сіл навіває сум і депресію. А наші найближчі західні сусіди «без зайвих слів, гучної фрази» зуміли зробити так, що сільське населення Польщі весь час зростає, туди переселяється жити все більше городян, бо у польських селах міський рівень комфорту й одночасно – всі принади життя на природі.
У Польщі створено кілька державних інституцій, які адмініструють розвиток аграрного сектору і сільських територій (чого поки що немає в Україні). Зокрема, Агенція реструктуризації і модернізації сільського господарства, що існує з 1994 року, відповідає за ефективне використання коштів на ці цілі. Приміром, у 2007-2013 роках вона адмініструє такі програми, як «Поліпшення конкурентноздатності сільського господарства і лісівництва», «Поліпшення навколишнього середовища і сільських територій», «Поліпшення якості життя сільських територій». У рамках цих програм, зокрема, надається стартовий капітал для фермерів під низькі банківські відсотки, на оплату дорадницьких послуг, кредити на закупівлю нової сільгосптехніки, створення обслуговуючих кооперативів, заліснення земель, що постраждали від катастроф, достроковий вихід на пенсію тощо.
Україна уже не один рік ціпеніє в очікуванні скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, адже може втратити останнє, що ще має. У Польщі земля давно є товаром, але в тому немає нікої трагедії. Бо вироблена чітка державна концепція продажу, немає зловживань, а відтак і небезпеки, що землю скуплять скоробагатьки чи іноземці.
Тож вельми цікавий досвід Агенції аграрної нерухомості Польщі (ААН), що діє з 1991 року. Земля, що належала радгоспам, перейшла у відання ААН. Її продають. Після колективного рішення конкурсної комісії. Але не більше, ніж 300 га в одні руки, тобто, одній фізичній особі, яка має сільгоспосвіту, проживає у цій місцевості, й у першу чергу для розширення сімейних фермерських господарств. Середня ціна гектара землі – 14900 злотих. Ціна немала. Поляки для таких придбань беруть кредити на тривалий строк, але під символічні проценти. Продаж землі нині є домінуючою, а оренда – занепадаючою формою роботи ААН. До речі, ті, хто орендує землю, платять орендну плату не грошима, а збіжжям, наприклад, 3 центнери пшениці з кожного гектара. В Україні трохи інша ситуація з приватизацією землі. Але науковці-економісти давно пропонують, щоб держава викупила у селян розпайовану землю, а далі можна скористатися досвідом наших східних сусідів.
Агенство аграрного ринку (ААР) – фінансовий агент Євросоюзу. Структура видатків ААР вельми обширна. Це й інтервеційна діяльність (закупівля продуктів для продажу в разі ажіотажного попиту та підвищення цін); популяризація сільгосптоварів, розвиток і підтримка внутрішнього ринку; формування у суспільстві навичок здорового харчування (безкоштовні програми «Склянка молока» та «Фрукти» для учнів 1-3 класів); доплати сільгоспвиробникам (7500 євро на три роки кожному); продовольча допомога малозабезпечим верствам населення (скажімо, у 2010 році 4 млн. поляків отримали безплатно набори з 20-ти продуктів на суму 100 млн.євро); секторні програми підтримки (бджолярство, цукрова промисловість); виплата експортних субсидій. І уявіть собі, все це без корупційних схем.
Велику увагу Польща приділяє безпеці продовольства. Там діє Продовольчий кодекс (кодекс Аліментаріус) – збірник норм і правил щодо виробництва продовольства.
Наприкінці конференції цьогорічна випускниця Полтавської державної аграрної академії і цьогорічна стажерка Поморського центру сільськогосподарського дорадництва Ярина Ярошенко презентувала написану під час стажування «Програму оновлення села Пузирі Семенівського району». Це рідне село дівчини. Тут живуть її батьки, що займаються фермерством. Ярина провела глибокий SWOT-аналіз за схемою: переваги, недоліки, можливості й загрози. Село Пузирі газифіковане, має водогін, школу, розташоване у мальовничій місцевості на березі р.Рудка. Серед того, що заважає селу стати сучасним і розвиненим, – незадовільний стан соціальної сфери, доріг, старіння і пасивність населення, брак коштів, відсутність централізованого вивезення сміття, відсутність місць для змістовного дозвілля й спортивного гарту молоді і т.д. Ярина, як справжній господар у своєму селі, знає, що треба зробити. Це і капітальний ремонт клубу, і налагодження системи збирання та утилізації сміття, оновлення комунікацій, освітлення вулиць, модернізація бібліотеки (щоб був і Інтернет), реконструкція стадіону, заміна вікон у дитсадку, ремонт та оновлення експозиції сільського музею тощо. Поки що з усього переліченого коштом фермерського господарства «Ярошенко» замінені вікна у дошкільнят. На решту немає коштів. Дівчина по-доброму заздрить полякам і мріє, що незабаром Україна теж вступить у Євросоюз і матиме такі ж можливості для розвитку сільських територій, як і Польща.
Людмила Кучеренко,
президент Полтавського оласного медіа-клубу
